Розділ 39

Я сиджу на краю ліжка у своїй кімнаті в гуртожитку, втупившись у підлогу. Колеса того клятого воза все ще скриплять у моїй голові, ніби відлуння, хоча я давно повернулася. Подорож від таверни "Сіра Кобила" до Академії тривала лише півтори години, але залишила в душі гіркий осад. Наче я привезла із собою щось брудне, липке — думки, від яких неможливо позбутися. Вони схожі на слимаків...

Якого болотного демона я повинна виходити заміж за племінника Флаймара?!

Все, що сказав директор, крутиться в голові, мов заїжджена платівка. Його остання пропозиція — вийти заміж за його племінника — звучить настільки абсурдно, що я знову і знову питаю себе: це взагалі правда? Це відбувається зі мною?!

Втім, чому я ще можу дивуватися після всього, що сталося зі мною в Академії Бронзових Драконів?

Так, я пам’ятаю цього хлопця, племінника Флаймара. Бачила його кілька разів, коли він приїжджав в Академію. Темно-руде волосся, міцна статура, білозуба усмішка, від якої, напевно, половина дівчат непритомніють. Навіть риси обличчя у нього надто правильні, витончені, ніби його висікли з мармуру. Зовні — ідеальний представник еліти.

Але я його ледве знаю! Ми перекинулися кількома фразами — і все.

І кожного разу він здавався мені пихатим, самозакоханим нарцисом. Його манера триматися — ніби він наперед впевнений, що всі навколо повинні ним захоплюватися й падати до його ніг від одного лише погляду.

Ні, дякую.

Я не з тих, хто кинеcя йому в обійми тільки через красиве личко й гучний титул!

А як же його звати? Щось на "Л"... Я мружуся, намагаючись пригадати. Ах, точно — Легіон.

Я фиркаю.

Хто взагалі називає свого сина Легіон і чекає, що з нього виросте щось путнє?! Це ім'я звучить так, ніби його батьки заздалегідь вирішили, що він командуватиме арміями або, як мінімум, гратиме роль великого полководця. І, судячи з усього, він виправдовує очікування — генерал Світлової Гвардії, не менше.

А Світлова Гвардія — це не піхота, не кавалерія й навіть не звичайні бойові маги. Це еліта. Найвищий бойовий орден фей. Кого завгодно туди не беруть. Це тобі не рицарство, де можна просто купити титул. Світлова Гвардія відбирає лише найкращих. Кожен із них затверджений самим королем. Світлова Гвардія — це фізично сильні, магічно обдаровані, морально стійкі та стратегічно розвинені феї. Вони сильні, багаті, владні.

То навіщо Легіону я?

З його становищем він міг би вибрати собі будь-кого. І будь-яка побігла б до нього в обійми, навіть не думаючи! Ця думка викликає в мені лють.

Я різко встаю й починаю міряти кімнату кроками. Підлога скрипить під ногами, але це не відволікає. Чому директор Флаймар так одержимий цією ідеєю? Що він отримає від цього шлюбу?

З мого боку все зрозуміло. Як би мене це не бісило, Флаймар правий: якщо я вийду за Легіона, то врятуюся без будь-якого гранту. Я одразу ж стану справжньою елітою серед аристократії, врятую свою сім’ю від боргів, викуплю наші землі. Мене чекатиме світле та безтурботне майбутнє… за винятком одного.

Я стану в’язнем небажаного шлюбу.

Легіон уже генерал. Його чекає блискуче майбутнє. Він настільки впливовий, що міг би одружитися навіть із принцесою! А я? Так, наш рід знатний, але ми не є частиною королівської сім’ї. Ніхто з моїх родичів навіть не мешкає при дворі. А зараз ми й узагалі жебраки. Якщо Флаймар знає про це, то, напевно, знає й Легіон.

Я задумуюся: А чи взагалі розповідав Флаймар Легіону, що вже вибрав для нього наречену? Чи він вирішив це за нього?

Можливо, задумка Флаймара не така вже й погана? Тільки… Якщо я вийду заміж, мені доведеться залишити Академію. А що з моїм драконом? А з тим, що я наполовину фея? Як тільки це розкриється, все зміниться!

З іншого боку, тоді у Легіона буде ще більше стимулу одружитися зі мною. Адже в нашому світі бути напівкровкою — це дар, а не прокляття.

Але...

Я не кохаю Легіона. Я не хочу бути з тим, кого не знаю і не люблю! Моє серце зараз самотнє. На цих думках у голові раптово спливають образи Ескара та Руї. Щось стискається в грудях. Я затримую подих, намагаючись відігнати ці обличчя, переконати себе, що зараз я ні в кого не закохана.

Я зупиняюся біля вікна й дивлюся вниз.

Двір Академії здається таким же, як завжди. Студенти ходять туди-сюди, хтось сміється, хтось поспішає на заняття. В небі літають дракони. Все, як завжди, але для мене світ перекинувся з ніг на голову. Флаймар сказав, що моя сім’я в боргу перед ним. Що він врятував мою матір від в’язниці, зам’яв скандал із крадіжкою. І тепер він тисне на мене, шантажує, хоча й прикриває це своєю фальшивою турботою. Якщо я відмовлюся, він може навіть нашкодити моїй родині…

Я знову згадую Легіона — його самовпевнену ходу, цей зверхній погляд, яким він окинув мене при зустрічі. Він, мабуть, думає, що я повинна дякувати долі за такий шанс!

Ну ні.

Я не якась дівка з глухого села, яку можна купити титулом і багатством. Я — вершниця. Я приручила Безіменного. І в мене є своє життя тут, в Академії. І я не збираюся його втрачати через якогось надутого фейського генерала з дурним ім’ям.

Але…

Що ж мені робити?