Розділ 37

Ми перемогли.

Останні хвилини матчу промайнули, як вихор — м’яч, дракони, зіткнення, іскри та оглушливий рев трибун. Родр і Ескар забили вирішальні голи, і, на моє здивування, серед них виявився і мій.

Тренування не минули даремно: разом з іншими я принесла команді перемогу.

Натовп вибухнув радісними криками, коли пролунав фінальний гонг, а я, важко дихаючи, зісковзнула з Безіменного, ледь втримуючись на тремтячих ногах. Мої м’язи боліли, я вся спітніла, обладунок вкрився брудом, але вперше в житті все це не мало значення, тому що ми виграли.

Я зробила це!

Досі складно повірити, що все сталося насправді. Божевілля! Я брала участь у Скайтеррі. Я не просто вижила — я внесла вклад у перемогу!

Якби мені розповіли про це кілька місяців тому, я б назвала цю людину божевільною і більше б ніколи з нею не заговорила...

Після турніру у дворі Академії розгоряється вечірка.

Студенти заповнюють територію біля гуртожитків, розливаючи медовуху та обсмажуючи м’ясо на відкритому вогні. Усюди — радісні обличчя, сміх, дзвінкі вигуки на честь переможців. Програвшої команди тут немає, і це не дивно.

— За Фрею Валькір і Безіменного! — кричить хтось, і я, не втримавшись, посміхаюся, коли мене хтось ляскає по плечу.

— Ти впевнена, що не залишишся? — Моргс стоїть поруч, погойдуючи в руках кухоль із чимось явно міцним. — Ти заслужила це святкування, красуня, — вона усміхається.

Я хочу. Дуже хочу залишитися. Пити солодкий мед, сміятися з того, як Руї підколює Ескара. Хочу піддатися ейфорії, знаючи, що сьогодні я не просто студентка за обміном, не просто фея серед вершників.

Сьогодні я — переможниця.

Але, звичайно ж, мене викликають. У найневідповідніший момент. Ніби доля просто не може дати мені шанс відзначити своє перше грандіозне досягнення в Академії драконів.

— Не сьогодні, Моргс. Радрер хоче мене бачити.

— Ох, знову важливі переговори? — подруга закочує очі й тяжко зітхає. — Гаразд. Головне — не хвилюйся. Він точно тебе вже не вижене, не після такої перемоги.

Я киваю і слабо посміхаюся.

Цікаво, чого насправді хоче від мене Радрер сьогодні? Якщо просто привітати з досягненням... Це не настільки терміново, щоб зривати мене зі студентської вечірки, про яку він, напевно, знає.

У будь-якому разі вибору немає. Я киваю Моргс на прощання і йду.

***

— Директор Флаймар зв’язався зі мною сьогодні.

Радрер сидить за масивним столом, сплівши пальці в замок. Його погляд важкий, вивірений, і я миттєво розумію — нічого хорошого мене не чекає. Тим більше те, як він вимовив ім’я директора… Між ними точно щось не так, — раптово усвідомлюю я. Але що? Будучи жорстким і сильним директором Академії драконів, Радрер зневажає м’якотілого директора Академії фей? Чи справа глибша за звичайну неприязнь?

— Зрозуміло, сер. І… що він хоче? — мій голос звучить рівно, хоча в грудях щось неприємно стискається.

Радрер знизує плечима.

— Тебе.

Я кліпаю, не розуміючи, що він має на увазі.

— В якому сенсі?

— У прямому. Він наполягає на особистій зустрічі. Якнайшвидше.

Якнайшвидше? Невідкладна зустріч? Всередині все холоне. Флаймар. Я б не хотіла, щоб… він дізнався, ким я стала. І Радрер попереджав не розповідати про це. Але все так змінилося… Мій дракон, моя луска на тілі, і цей запах від мене — дух Безіменного. Складається враження, ніби Флаймар одразу здогадається, що щось не так. Зазвичай, я ідеально вдаю те, що треба. Але сьогодні, після перемоги в Скайтеррі, я трохи не в собі. Останнє, чого я хочу — це бачити директора Академії фей.

Радрер, здається, читає мої думки, бо його погляд стає ще проникливішим.

— Фреє, якщо ти не зустрінешся з ним, він почне ставити запитання.

Я знаю. Не можна дозволити цьому простакуватому чоловікові щось запідозрити.

Я згадую, яким він був на останній зустрічі. Як хвилювався і ставив параноїдальні запитання. Як припускав, що Академія має ворогів (і так воно і є). І що вони можуть звернути свої погляди в бік Академії фей… Чому він так вирішив?

Мої думки перериває Радрер:

— Ти повинна побачитися з ним, приглушити його підозри. І заодно дізнатися, чого він так терміново від тебе хоче.

Це наказ.

Я неохоче стискаю кулаки.

— Гаразд.

Отже, у мене немає вибору. Треба зустрітися з Флаймаром.