Розділ 33

Бал триває, музика оркестру вершників заворожує, а я стою посеред зали, стискаючи келих у руці. Азарія зі своєю нахабною посмішкою та впевненим поглядом веде неквапливу розмову з Ескаром. Вона щось говорить, ледь нахиляючи голову, а він ліниво усміхається у відповідь. Їхні пози такі розслаблені, ніби навколо нікого немає, ніби весь зал існує лише для них. Щомиті їхні обличчя стають дедалі ближчими. Здається, ще трохи — і вони поцілуються... Моя рука мимоволі стискає келих сильніше. Здається, скло ось-ось трісне, але я змушую себе зробити глибокий вдих. Ні, я не дозволю собі реагувати. Воно того не варте. Я подумки посилаю Азарію на зірку Люцифера, а Ескара і Руї слідом за компанію, і відвертаюся, вирішивши просто насолоджуватися балом.

Мою увагу привертає фуршетний столик із безліччю традиційних закусок вершників. Наприклад, тістечка у формі золотої драконячої луски. Сьогодні особливий вечір, тож я не думаю про свою фігуру і вирішую спробувати. Смак горіховий і кремово-ніжний. Я запиваю його алкогольним пуншем, і на душі стає тепліше.

Несподівано поруч з’являється висока кремезна дівчина в чорній сукні простого прямого крою. Я подумки відзначаю, що на сьогоднішній бал багато вершників обрали костюми чорного, сірого, темно-синього та коричневого кольору, наче у них алергія на яскраві відтінки.

— Привіт. Фрея Валькір, так?

— Думаю, сьогодні мене важко з кимось переплутати, — стримано усміхаюся, усвідомлюючи, що відповідь звучить трохи зверхньо. Але що є, те є.

Вершниця, на диво, посміхається у відповідь.

— Мене звати Райсі. Але, взагалі, всі кличуть мене Реєю.

— Дивне скорочення. Але гарно звучить, — знизаю плечима.

— Тільки я не про своє ім’я хотіла з тобою поговорити, — вершниця видає смішок. — Ти зараз справжня легенда. Усі думали, що ти просто феєчка, яка довго тут не протримається... Без образ, гаразд?

— Я знаю, що тут усі думали, — хмурюся.

Те, що я знаю, взагалі не означає, що мені приємно це чути. Але я тримаюсь.

— Вірно. Але тепер багато хто змінив свою думку. Ти ж приручила Безіменного! Минулого року один мій знайомий, Варлік, мріяв про нього. Він був так одержимий Безіменним, що знайшов його у гірській долині під час вигулу й намагався приручити. І ледь не помер! Пролежав у лікарні кілька місяців. Безіменного давно не виводили на приручення. Я чула, що його хотіли списати.

— Так, директор особисто казав мені про це, — киваю й міцно замислююся над словами Райсі.

Чому ж Безіменного все-таки вивели до Морґани? Усі знали, що він дефективний, неприручуваний. Директор так і не відповів на це питання, але мої підозри поступово склалися у можливе пояснення. Напевно, це через природу Морґани. Вона напівкровка. Це був експеримент Радрера. Він хотів востаннє перевірити, чи зможе Безіменний зв’язатися з незвичайним вершником, якщо той буде напівкровкою. І, схоже, цей експеримент таки дав плоди, але не ті, на які директор розраховував. Безіменний обрав напівкровку. Безіменний обрав мене...

— Напевно, літати на Безіменному просто неймовірно, так? — захоплено питає Рея.

Я нервово усміхаюся, згадуючи свій останній безглуздий політ на тренуванні з Ескаром. Повний провал.

— Так. Просто чудово, — ледве стримую сарказм у голосі.

— Ми всі тобі заздримо, Фрея. Але ми раді, що тепер у нашій академії цілих дві напівкровки. Це зробить нас дуже сильними. Особливо коли ви з Морганою приєднаєтеся до Скайтерри. Наша команда буде просто непереможною!

Я щиро у цьому сумніваюся, але усміхаюся й киваю Реї. Її захоплення одночасно лестить і змушує нервувати. Не хочеться підвести всі ці очікування, які вершники вже почали покладати на мене.

Раптом до нас підходить брюнет у жилеті, що оголює руки. Від його зап’ясть до плечей тягнуться затверділі струмені темно-синьої драконячої луски. Вона переливається на світлі, і це виглядає красиво й заворожуюче.

— Випадково підслухав вашу розмову, — каже вершник. — Ходять чутки, що ми побачимо Безіменного вже на наступному турнірі Скайтерри. Це правда?

Мені не подобаються такі питання. Чи можу я зараз упевнено на них відповідати? Особливо, поки не досягла жодних успіхів на тренуванні...

— Хто знає... Чутки ніколи не бувають надійними, — ухиляюся.

— Але ж ти господиня Безіменного. Кому, як не тобі, знати про таке?

«Господиня Безіменного». Все ще звучить незвично й привабливо. Досі важко повірити, що все відбувається насправді. Що зі студентки за обміном я несподівано перетворилася на це...

— Дрей, досить засипати її такими питаннями, — пирхає Рея. — Це вирішувати не їй, а розпоряднику Скайтерри та капітану.

Дрей закочує очі. Він явно хотів почути щось інше.

— Щоб дізнатися, чи буде Безіменний на наступному турнірі... — інтригуюче починаю я. Їхні очі загоряються. — Приходьте на наступний турнір.

Дівчина й хлопець розчаровано переглядаються, але більше не докучають мені запитаннями.

Поки Рея наливає собі та Дрею пунш, музика змінюється, і я оглядаю зал. Помічаю Моргану. Вона кружляє в танці з якимось незнайомим мені красенем — темноволосим вершником, чиє обличчя прикрашає драконяча луска. Але вона зовсім не псує його, а надає особливого шарму. Моргана виглядає абсолютно задоволеною, її рухи плавні та граційні. Я усміхаюся, радіючи за подругу, але раптом відчуваю, як хтось торкається мого ліктя.

— Потанцюєш? — чую м’який голос Руї.

Я різко обертаюся й зустрічаюся з його спокійним, трохи насмішкуватим поглядом. Усередині мене все перевертається. Хочеться відмовити, але замість цього я киваю, ніби хтось керує моїм тілом замість мене.

— Добре, — кажу, намагаючись приховати збентеження.

І чому я отак одразу погодилася?

Руї бере мене за руку, і ми опиняємося серед танцюючих пар. Його рухи неймовірно елегантні, кожен крок вивірений до дрібниць. Він танцює так, ніби народжений для цього, ніби музика — частина його самого. Я не відстаю. В Академії фей я була найкращою на заняттях із бальних танців. Ще до Академії мене навчали вдома, мало не з пелюшок. Тому я завжди або краща, або щонайменше гідна танцювального партнера.