Розділ 9

Від занепокоєння переходжу на біг. Мені терміново потрібно у свою кімнату! Залишитися наодинці з собою, проаналізувати ситуацію і подумати.

Серце виривається з грудей. У вухах досі лунає загрозливий голос Ескара, від якого все всередині згортається і мурашки біжать по шкірі. 

Щось із цим вершником не так. Моя інтуїція не просто шепоче, вона вже кричить, що Ескар небезпечний. Уламки сну вриваються в пам'ять: дах бального залу, що руйнується, очі дракона, що палають кров'ю, роззверзнута паща, в горлі якої клубочиться полум'я. 

Від цих думок крапельки поту з'являються на шкірі, а в грудях холоне. 

Залітаю в кімнату, замикаю двері й притуляюся до них спиною. Глибоко вдихаю і видихаю, дивлячись у підлогу. 

— О, привіт, сусідко. 

Піднімаю голову, і бачу перед собою дівчину з червоним волоссям по куприк. Вона посміхається, оголюючи ікла, прямо як у вампіра. Що тут робить вампірша?! 

Я в шоці намагаюся переварити ситуацію. Тут помічаю луску на шиї дівчини. 

Не може бути: це напівкровка?! 

О, діти Лів! Серйозно? 

Моє здивування доростає до рівня, що я навіть не звертаю увагу на те, що дівчина назвала мене сусідкою, і що нещодавно нежитлове ліжко тепер завалене речами. 

От же відьомська отрута! Справжня напівкровка! 

Вона помічає моє здивування, але виглядає так, наче звикла до такої реакції. 

— Так-так, моя мати —  вампір, а батько —  вершник, — випереджає моє запитання. Кидає це так, наче звичайна справа. 

Раніше я читала про напівкровок тільки в книгах історії та алхімії. Річ у тім, що ці істоти дуже рідкісні. Як сніг випадає в Арденсії раз на сотню років, так само народжуються і напівкровки! 

Тому в нашому світі дуже мало міжрасових шлюбів. Фея не може зачати від відьмака, а вампірша від демона. Весь прогрес у магії та ліках не здатен це змінити. Але іноді... Іноді в Арденсії випадає сніг. І також Богиня Лів дарує благословення двом істотам різних рас зачати дитину. Це вважається дивом, вищою благодаттю, небаченою розкішшю. Хтось захоплюється напівкровками, а хтось їх ненавидить. Звідки ненависть? Частина істот вважає, що вони — помилка природи, а інша просто заздрить, оскільки напівкровки переймають здібності від обох батьків. Часто напівкровки найсильніші й найталановитіші. Наприклад, верховний полководець фей Замур був напівкровкою. Він був напівфеєм-напіввідьмаком, і саме це дало йому змогу виграти війну і стати легендою. 

— Ого... — бурмочу, досі не в силах повірити. У моїй академії в життя не було напівкровок. 

Напіввершниця-напіввампірша хихикає з моєї реакції. Вона вдягнена не у форму: натомість на ній чорний готичний корсет і темно-червона коротка сукня. Зізнатися, вона вродлива і сексуальна. По-вампірськи бліда, з гострими, як у вершників, вухами, проколотими безліччю сережок. На її губах красива темно-червона помада, зіниці у дівчини кольору вогню, а луска на шиї червонуватого відтінку, під колір волосся. Високі шкіряні чоботи з шипами виглядають зухвало, як і вся вона. Кров і вогонь... 

— О Лів... То ти моя сусідка? — запитую здивовано. 

— Я перевелася сюди з Академії Металевих Драконів, — пояснює дівчина. — Мене звати Моргана. А ти Фрея, так? Мені про тебе вже розповіли. 

Розгублено сідаю на своє ліжко, обдумуючи слова дівчини. 

— А чому ти тут, а не... Ну, наприклад, серед вампірів? — моя цікавість невгамовна. Хочеться влаштувати напівкровці справжнє інтерв'ю. Це рятує від руйнівних думок про Ескара і навіть змушує забути про обурення через втрачений особистий простір. 

Дівчина посміхається, з граціозною недбалістю закидає голову назад, і її волосся розсипається переливчастим водоспадом. 

— Нуууу... У мені переважає вершниця. Я обожнюю літати. Дракони — моє все. Але Академія Темних Вампірів передала мені книжки для паралельного навчання. І влітку я теж надолужую. Добре, що у вампірів і драконів повно спільних наук! 

Із цим я погоджуся. Усе ж, я, хоч і не напівкровка, але в схожому становищі. Спільні у фей і вершників науки рятують ситуацію: Історії світу, Алхімія, Філософія, Вивчення зірок, Лікарська наука, Закони королівств, Арифметика, Землемірювання і Міфологія. Польоти теж мають дещо спільне, але при цьому й разюче відрізняються. Цікаво, а які спеціальні науки вивчають вампіри? Напевно, щось про кров і гіпноз... 

— Нелегко тягнути на собі одразу дві програми, — зауважую. 

— А то. Але ти теж це робиш. Добровільно, — посміхається Моргана. — Хочеш подивитися на приручення дракона? — раптом пропонує вона. 

Я збита з пантелику раптовою пропозицією. 

— Що? На приручення? 

— В Академії Металевих у мене був свій, — пояснює Морг. — Дрейвен. Але він залишився там... Тож тепер мені доведеться вибрати нового, — у її голосі звучить сум. Напевно, вона сумує за Дрейвеном. 

— Що ж, це буде цікаво, — киваю. 

Моргана посміхається. 

— Ще й як цікаво! Ти ж уже знаєш, що якщо дракон не відчує зв'язку з вершником, то може спробувати його вбити? 

Я в шоці. Дивлюся на неї широко розплющеними очима. Моїх знань про вершників, схоже, ще замало. 

— Серйозно? 

— Так. Академія вживає всіх заходів, щоб убезпечити процес, але іноді трапляються трагедії... — вона приглушує голос, відводить погляд. Потім змінюється в обличчі й дивиться на мене вже з хитрою посмішкою: 

— Не бійся. Зазвичай усе проходить гладко. Можна швидко розпізнати, якщо дракон тебе не полюбив. І просто спробувати з іншим. 

— В академії багато вільних драконів? — цікавлюся.