Амелія
Покліпала, але не допомогло.
Наступний день знову не пройшов без Плата.
- Ти і зараз скажеш, що у мене жар і я марю, так? - обернулася до подруги.
- Дивлячись, поділишся зі мною чи ні, - хитренько посміхнулася вона.
Тільки почалася перерва, на якій табун універу зазвичай в їдальню мчить. Ми ще навіть не придумали, що робитимемо. А Його брюнетіста величність завалилася до нас в аудиторію.
Плат поважно ніс високу склянку з кавою і коробку з тістечками. Питається, навіщо?
Питання задала тільки я собі. Леді Зло ось взагалі не сумнівалася. Підскочила зі свого місця, перериваючи чергову зйомку в сторіс. Змахнула білими кучерями і руки витягнула для зустрічі зі своїм бажаним хлопцем.
- І чого ти вирішила, що до мене? - я прошепотіла Улі.
- На леді Зло не дивиться, а на тебе голодним поглядом. Ось! Підморгнув тільки що тобі. І це... повз неї пройшов.
Нічого ж собі!
Раптом у красеня із зором погано?
В автобусі міг пошкодити, коли бровами ворушив, мене винюхуючи.
Підійшовши до мене, Плат засліпив чарівною усмішкою.
- Так подумав, що за автоматом сьогодні може бути зайнято. Ну не голодною ж тебе залишати. Пригощайся, Амелія!
З чого б це?
Я навіть сіла на стілець від подиву.
І за що мені така турбота?
Ааа... зрозуміла. Це помста за вчорашнє. Точно! Отруїти задумав і жадає розправи.
Інших приводів для частування не бачу.
Ще подумалося, що тоді йому переслідувати нікого буде заради музейної скрині. З ним передбачити взагалі все складно, крім одного: особисто Я йому і даром не потрібна.
- У мене є з собою їжа, без твоїх подачок обійдуся, - зробила вигляд, що не здригнулася.
Сподіваюся, правдоподібно вийшло.
Усередині все-таки здригнулася. Ох, і дражнить же гад. Мій бутерброд зовсім не таким апетитним здавався, як ці повітряні еклери в коробочці.
- Ну не скромничай, я ж бачу, що хочеш, - провуркотів і поставив на стіл.
Сама доброта, щоб його.
Невже я видала себе? Підняла очі від тістечок і помітила, що однокурсники ну взагалі нікуди не поспішають. Якщо не брати до уваги леді Зло, вона зі своєю свитою демонстративно повз пронеслася. Це вони поспішають мені кару готувати, мабуть. Багаття помчали розпалювати.
- Уля, давай звідси вийдемо, - я попросила, ігноруючи двометрову доброту і турботу в образі нахабного Ворона.
- А може я сама, а ви тут...
Я випередила її пропозицію, першою прямуючи на вихід. Краще там подругу почекаю. І може бути, Плат якось сам по собі пропаде.
Але ніхто не пропав і навіть тістечка. Уля не дала еклерам такого шансу, прихопила з собою. Плат теж не змився в потоці студентів, я бачила, як він шепнув щось на вухо подрузі, вона зупинилася, і хлопець пішов до мене рішучіше автобусного дядьки.
- Не хочеш тістечка, зараз тебе в кав'ярню відвезу.
Схопив за руку і тягнути зібрався.
Пфф! Немає в його нахабстві кордонів, тільки і знає командувати.
- Плат, відчепися від мене!
І не думала, що так голосно вмію кричати.
Стільки талантів поруч з ним розкривається.
- Вчора ти на мене напала в універі перед братами і другом - я пішов з тобою. Сьогодні твоя черга!
- Може мені ще по черзі твою бороду носити, щоб вже зовсім не відбиватися від правил?
- Я не знаю, про що ти, - пересмикнув плечима.
Ні, ну ви подивіться на нього!
- Повний дядько в автобусі мене лапав і приставав. Весь лоб поколов бородою! Чи не здогадуєшся, хто це?
- Звідки мені знати? - підняв брови, ніби не про нього кажуть. - Може це ти сама до нього липнула і нюхала. А ще йому по ногах топталася. Будь-яке можливо.
Може я ще вибачатися повинна? Ноги йому віддавила! Мало!!!
- Гаразд, ходи хоч дядьком, хоч тіткою, аби не за мною.
- Хіба я дозволу питав? - посміхнувся і ближче присунувся.
- Гадаєш, що я не знаю, навіщо чіпляєшся? - відсунулася, про всяк випадок, подалі, і так вийшло що до стіни. - Тобі потрібна моя скриня. Хочеш скарби собі забрати і мене позбавити приданого. Ось тобі!
Скрутила пальцями фігу і подарувала від щирого серця.
- А якщо ти помилилася? Замість цього поцілуєш!
Взяв мене за руку і розтиснув долоню.
Він точно здурів. При чому тут поцілунок...
- Мені потрібна ти, Амелія. Невже не бачиш?
- Ік-ік ... ні-і-і, - я затрясла головою, від несподіванки заробивши гикавку.
Чесно, не бачу. Він же на мене як Ворон на комашку дивиться.
- Поки не звикла, розумію, - діловито примовляв далі, - Але я хлопець рішучий, якщо дівчина подобається, то все. Від мене вже ніколи не позбудешся!
- І що... прям сильно так подобаюсь? Більше скрині?
- Звісно! Навіть більше мого спорткара!
А приємно-то як стало, шкода без вилки стою - нічим брехню з вух скидати.
Знову я в чиюсь суперечку потрапила, або версія знайти скарби його приваблює. Темнить він щось, ось це я відчуваю. А ще мені треба поменше заглядати в темно-карий вир його очей. Тисне, палить і змушує тремтіти мене, навіть не торкаючись.
Ух, ну де мені стільки сил набратися? Зараз він взагалі нахилився до моєї голови і тикає носом в волосся.
- Ти що робиш? - ахнула я.
- Хочу теж запам'ятати твій запах, як ти мій, Амелія.
Знала б, з дихлофосом волосся вимила, щоб напевно вже запам'ятав.
- Є проблема, Плат, - якомога серйозніше зробила голос: - Мені ти не подобаєшся! А моїй скрині ще менше!
Хі-хі. Поки він мені бреше і я йому буду. І нічого я не повторюю за ним. Кажу ж, не подобається мені красунчик мажор, отже, не подобається. Зате бісить жахливо.
Плат не став мене затримувати, тільки розреготався у відповідь. Та ще вигукнув услід, що сумувати за ним мені довго не дасть. Ось вже обнадіяв, не те слово.
- Тепер хоч можемо спокійно тістечка з'їсти? - зате Уля зраділа.
#2347 в Молодіжна проза
#9925 в Любовні романи
#3839 в Сучасний любовний роман
перше кохання, студенти, популярний хлопець і проста дівчина
Відредаговано: 06.05.2021