Роздiл 7

Амелія

Через два дні я не витримала. Стало просто нестерпно відчувати себе під прицілом пронизливих очей до неможливості гордовитого хлопця.

Він мені навіть снився сьогодні!

Гнався за мною через поле, через ліс, а я тікала щосили, ненавидячи його кожною клітинкою тіла. Піднялася на гору, але і він наздоганяв. І тоді я вирішила стрибнути з обриву. Так і цього гад мені не дав! Зловив мене як пушинку і за горло схопив, вимагаючи страшним голосом:

«Мені потрібна скриня з музею! Покажи мені її!!!"

Уляні з ранку розповіла, вона мене до психіатра відправила. Навіть запропонувала зі мною сходити, почекати там, поки мені пігулки випишуть. Мамі не говорила, куди їй ще хвилюватися через дивацтва всяких хлопців. Ось так от, самій собі тільки треба допомогти, інакше так і буду маятися в здогадах.

Мене навіть копи так не виводять з себе. Спочатку злилася на них, звичайно, але потім довелося змиритися. Вони лише виконують завдання, та якщо не Васю зі Степаном, так інших би прислали.

Стежать за мною не тільки через підозри, а ще для захисту, якщо раптом злочинцем виявиться не брат. Мамі це слідчий сказав. Так ось, нехай краще ці будуть. І мені навіть здається, що мої копи співчувають мені, а може і вірять, хто його знає. Тільки зробити нічого не можуть, на жаль.

А ось і він! Гарненький пронира.

І так! Я вирішила піти на випередження. Навіть забула про те, що чуток боялася і ховалася від насмішок. Не полінувалася знайти його самовдоволену фізіономію на перерві. Такою зараз і бачилася мені його посмішка на обличчі.

- Поговорити треба.

Всю волю зібрала в кулак, щоб зважитися на ці два слова, перебиваючи балаканину Плата з дружком і ще двома хлопцями близнюками. Придивлятися особливо до них не стала. Усі з себе ділові, видно і так з далека, ще близнюки чимось на Плата схожі. Відразу спрямувала погляд на того, хто мені потрібен.

- Хоча б уточнюй, з ким хочеш поговорити, - пирхнув в мою сторону один з близнюків.

- Та й тему розмови бажано відразу, - другий близнюк мені підморгнув з натяком. Безсумнівно вульгарним!

Плат же стояв і посміхався з другом на пару.

Сказати, як я пошкодувала, що до них підійшла?

Сто п'ять разів!

Щоб їх, мачо зірканутих, жаби покусали.

- Мені потрібен тільки Плат.

Ой, мамочки!

Навіщо я так сказала? Але було пізно, судячи з усього.

- Брат, ну вічно всі дівчата тобі дістаються!

- Ми в прольоті, хлопці. Вона до нього!

І це на весь поверх зі смішками близнюки оголосили.

Відчуваю, моя популярність ще більш зросла. Це в рейтингу лузерів. Хитрющий Плат непомітно підкрадався, а я ж, як зазвичай, ганьбитися так з музикою.

- Чого тобі? - відвів мене подалі від дружків. - Зібралася щось вкрасти і треба допомогти? То проси, не соромся. Що на цей раз?

А погляд-то гордовитий який. Брр, пропалює і дратує. Точно що ворон навис наді мною і приймає за повну дурепу.

- Я прийшла не за тим, - ну не відмовлятися ж від легенди злодійки. - Навіщо ти стежиш за мною? Що тобі треба?!

- Чого? - округлив свої карі очиська.

- Я помічала в останні дні, що ти стежив за мною. Куди не піду, скрізь ти. Навіть з туалету тебе бачила.

А було таке! У щілинку дверей перевіряла.

- Послухай, дівчинка. Чи не забагато ти про себе вигадуєш?

- Та не більше тебе!

- Навіть тааак? - нахилився нижче, і не хотіла, а знову потягнула носом парфум мажорчика нахабного.

У такій близькості його обличчя мене лякало. Різкуваті риси, тверді губи і владне підборіддя, але особливо дратували занадто вже красиві для хлопця очі.

Ні-ні-ні, не поведуся я на нього. Нізащо! А тремчу, бо боягузка, гад же який здоровенний проти моїх метр шістдесят.

- Ось скажи мені, де це всюди, по-твоєму? Під ліжком за тобою стежив? Із шафи твоєї спальні визирав? Або тут твоя персона одна вчиться?

- Ні, але ти ж ...

Блін!

У мене з ним, як зі скринею. Відчуваю, розумію, а доказів ніяких. Зате наче в пастці постійно.

- Ти забираєш мій час, Амелія. Скоро лекція, а я кави не випив. І тобі пора за автоматом посидіти, - почав гнати мене в шию, і під ніс тикнув своїм годинником з трьома стрілками на синьому циферблаті.

- Вважай, що я так... просто про стеження запитала, - щоб ще більше з мене дуру не робив, вирішила поки з'їхати з теми. - Але взагалі-то до тебе підійшла за іншим! Хочу дізнатися, коли повернеш Афродіту? Тобі ж вона не потрібна!

- Хмм. Я подумаю, - закотив очі з посмішкою.

Так би і стукнула гада.

- Точніше можна?

- Можна, чого ж не можна, - голос його пом'якшав, і я сподівалася на добрий знак. - Я думаю поки: тобі повернути шматок гіпсу або відразу вашому преподу з історії принести. І віддати з попередженням, хто на його бюст зазіхає. Так що, давай, не розслаблюйся, шахрайко.

Ух, як же я розлютилася. Штовхнула гіршого з усіх хлопців зі всієї сили і швидко пішла. Ненавиджу його!

Зараз він думає, а завтра знайде спосіб шантажувати.

Йо-майо... Чому ж я відразу не здогадалася?

При першому нападі Плат чітко сказав, що йому треба. Потім почав вистежувати, зараз компромат здобув. Нормальним людям, може, не загрожує, а мені зі славою злодійки, потім не відмазатися. Яків Семенович, наш історик і мій улюблений викладач, він один з небагатьох, хто продовжує до мене ставитися, як ні в чому не бувало. Уявляю, що Плат йому наговорити здатний.

А все для чого? Сон був віщим!

Нахаба хоче сам вкрасти скарби!

Повірив чуткам і вирішив через мене до годівниці дістатися. Ворон, він такий.

Звичайно, помилятися можу. Але надто вже підозріло поводиться хлопець. Раніше бачила здалеку і подумати не могла, що буду йому цікава. А ось і стала. Тепер всіх мисливців за легкими багатствами приваблюю, немов скарбничка ходяча.

- Амі, ось в це я вірю, - підтримала подруга мої думки з приводу Плата, - У цих мажорів всяке трапляється. Тільки на вигляд: богатенький, тачка, шмотки дорогі, а раптом у борги вліз? Або це... програв багато грошей?