Роздiл 5

Платон

Куди мені подіти потім гіпсовий бюст ще не придумав, але вважав себе не крок попереду. Тепер є на що зачепити мою майбутню кар'єру. В думках я пречудово міняв вередливу дівчинку на перспективи в агентстві. Їй не вдасться мене розжалобити фіалковими оченятами.

Стратегічне зближення вже почалося!

- Плат, ну ти гониш, - Заку не передався мій оптимізм, а над Афродітою ще й реготав, називаючи моєю новою подружкою.

- Сам-то знаєш, як з такими тихонями спілкуватися?

За моїми останніми визначеннями виходило, що Амелія веде себе як дика їжачиха. Намагається стати непомітною і ховається або ж голки випускає. Пощастило мені, коротше, що тут говорити.

- Не знаю і знати не хочу, - відхрестився друг, - Навіщо б я тихоню переслідував? Мені і без них добряче живеться. Вчора на вечірці такі кралі були, ти багато пропустив...

- От не треба мене тут дражнити, - не захотів його навіть дослухати. - Сам знаю, що вляпався. Але це ненадовго, скоро знову повернуся до наших тусовок. Спочатку втруся до неї в довіру, а потім вже з'ясую, куди вітер з музею подув.

- Гадаєш, так вона і дасть втертися до неї?

- А куди вона дінеться? Я можу бути наполегливим! Пара днів і дівчисько розколеться.

Ми стояли після навчання недалеко від входу в універ і стежили, як виходять звідти студенти. Звичайно, я не збирався її упускати. Даремно я, чи що, тягав в рюкзаку шматок гіпсу?

Ага, ось і вона!

Амелія помітила мене. Але й не думала збігати. Так і продовжувала назустріч йти, а я задивився, як вітер розвиває її темне волосся. Вся така мініатюрна, але до чого ж вереднюча. Зак підтвердив, що вона на милашку схожа. Це тому що його в калюжу не кидали!

Коротко попрощався з другом і попрямував до неї. Напевно, Амелія зарахувала мене до спільників і зараз Афродіту попросить. Але не так швидко, дурненька.

І тільки ми порівнялися... Трапився облом.

- Гей! Ти куди пішла? Своїх не визнаєш?

З кам'яним обличчям вона проскочила повз. Хоч би обернулася, теж мені.

- Далеко зібралася, Амелія?

Я наздогнав свою мету на кар'єру, перегороджуючи їй шлях.

- Банк грабувати, куди ж ще, - хмикнула дівчина, здуваючи з чола пасмо неслухняного волосся.

І як я повинен зрозуміти, чого в ній більше: брехунки або злодійки? Два в одному у тихоні. Офігенний набір!

- Для банку зарано, - я ж вирішив підігравати, - Зате твій куш в моєму рюкзаку чекає не дочекається. Як хочеш, але я їду з тобою.

На то і був мій розрахунок.

- Якщо це питання, то НІ. Не хочу з тобою нікуди їхати. І відчепися вже від мене!

- Все сказала?

- Ні не все. Поверни терміново бюст Афродіти на місце! Тепер все.

Руки склала навхрест, губи стиснула, ну нічим не проймеш це дівчисько.

- Знаєш, а мені й не потрібен твій дозвіл. Сам піду туди, куди і ти. Тим паче, у мене час вільний. Можемо до тебе додому заскочити, а хочеш, прогуляємося до... е-ем... парку.

Мало не ляпнув: «прогулятися до скрині скарбів». Хоча в парку теж могла закопати.

Хлопець я нескромний, навіщо мені запрошення. Схопив дівчину за руку і проводжати зібрався. І що найдивніше: вона навіть не сіпнулася. Тільки головою покрутила, щось виглядаючи.

- Добре, я згодна... Платон, - по імені навіть назвала мене.

- І куди підемо? - підбадьорився я.

Говорив Заку - пара днів і від Амелії користь почнеться. Мій план зближення працює. Вже скоро Сомовим доведеться вибачатися переді мною, великим талантом.

- Знаю я одне підходяще місце, - почала йти, а я за нею.

Обдурити мене не зможе хитрунка, якщо що. Минулого разу так сталося, бо не очікував нападу. Але зараз вже стежу за кожним її рухом. Будь-який прийомчик миттю побачу.

- І чого ми зупинилися? - не зрозумів я, коли вона до поліцейської машини підійшла.

- Ну ти ж сказав, куди я, туди і ти. Спробуй, розумник!

- Чого?!

Амелія, замість відповіді мені, смикнула двері машини і понесла таке-е-е, заламуючи руки, тонким голоском:

- Дядечки поліцейські, підвезіть мене сьогодні, будь ласка. Мене цей хлопець переслідує. Другий день домагається!

- Ти зовсім того, Амелія?! - сторопів я.

Звідки взагалі тут поліцейські взялися?

І чому вони до неї звертаються, як до своєї? Вусатий навіть запитав про успіхи в навчанні, а молодший за нього за званням, з'ясовував, де подружка пропала.

- А з тобою у відділку розберемося, маньячелло! - добралися і до мене.

- Чому до дівчини прилип? Сподобалася або винюхувати щось зібрався? - примружився вусатий, тицьнувши в мене кийком.

Сама ж дрібна крадійка, більш хитрої в житті не зустрічав, стрибнула на заднє сидіння в їх машину. Та ще й помахати мені не забула на прощання.

Оце так підставила зараза!

- Провести хотів дівчину. З яких пір заборонено? - не став я відпиратися.

- Якщо сама дівчина проти, то це на домогання тягне, - сержант злорадно посміхнувся.

- Документи покажи! Ми запишемо тобі попередження на перший раз, але не раджу продовжувати. Амелія під нашим наглядом.

Хммм, завдання розколоти злодійку ускладнювалося.

І мені не вистачало ще засвітитися у них, тоді моя сімейка до кольок реготатиме. Це ж треба, агента в перший же день з потрохами спалили.

Найпростіше мені зателефонувати батькові. Можна ще безпосередньо начальнику поліції, детективне агентство Сомових щільно пов'язане, і у батька повно друзів у верхівці штабу. Тільки потім знову почнеться, що ганьблю сім'ю. Тому не можна мені свої дані давати їм, миттю по базі проб'ють і п'ять хвилин не пройде, як батькові хтось доповість.

- Не хотів зізнаватися... - спеціально зам'явся. - Сподобалася мені вона, спати ночами перестав, про неї всі думки, про Амелію мою.

Перевів погляд на вікна заднього сидіння в машині і посміхнувся ширше, немов там він, мій найбажаніший скарб сидить.

- І що з ним робити, га? - сержант перестав дивитися злобно, навіть натяк на співчуття в його погляді зловив.