Роздiл 4

Амелія

- Так, мам. Все добре у мене. Ти б бачила, як в універі весело, - після лекції я передзвонила мамі.

- Хоч там трохи розвієшся, - тяжко зітхнула, - Я знову до слідчого піду. Амі, вони скоро зрозуміють, що це помилка.

- Скоріше б уже, - сумно простягнула я і, схаменувшись, бадьоро додала: - Мене вже кличуть дівчата в буфет, там будемо обговорювати лабораторну роботу.

Мама побажала мені удачі, що в нашому випадку, не падати духом. Якби вона дізналася, як мені тут насправді, то заспокійливі ліки для неї б стали передозуванням.

На перерві однокурсники поквапилися на вихід, тільки я нікуди не поспішала. Вирішила в лекційному залі поки пересидіти до наступної лекції. Ще й подруга, як на зло, прихворіла. Залишилася я одна, не рахуючи копів.

Дістала бутерброд, чим не буфет? Для моєї компанії можна назвати гіпсовий бюст Афродіти, подарунок випускників нашій кафедрі. Дівчата в зборі!

Ну і лабораторну ніхто не відміняв. Мені її здавати до вихідних. Майже не обдурила маму, виходить.

Відкусила шматок від бутерброда, читаючи конспект. Навіть одну сторінку не прочитала, як мою ідилію нахабно зруйнували.

- Ось ти де? Ледве знайшов!

Я стиснула в одній руці недоїдений бутер, а іншою, схопила конспект.

Відбиватися чи ховатися?

Тільки два варіанти прийшли, як побачила Плата.

Вчора він вже хотів мене висміяти, потім наткнувся випадково і не міг стримати сказ, що я його так влучно провчила.

Сьогодні що?

- Навіщо шукав мене? Вибачатися за калюжу не буду.

Так ось. Нехай знає, я не боюся.

- Від тебе дочекаєшся, як же, - хмикнув діловий брюнет. - Просто хотів дізнатися, як твої справи? Це ж можна?

- Не можна!

Якщо що, я відмовилася. Бюст Афродіти мій свідок. І демонстративно продовжила їсти бутерброд.

Міг би і піти, взагалі-то. Але цей нахаба нетямущий почав наближатися. Він не поспішав, рухався владно, хижо. Ще здалеку скалився, виблискуючи зубами.

А я збігати передумала.

Шиш йому з хріном.

Жувала і поглядала, як у нього обтягує білий джемпер рельєфні м'язи.

Красунчики це зло, такий зробила висновок. І накинула на голову капюшон свого чорного худі.

- Невже тобі самій тут не нудно? - підозріло м'яко запитав. До чого це?

Носом потягнула - перегар не чути. А тільки знайомий аромат, за кавовим автоматом вже надихалася вчора сповна. До самого дома потім згадувала.

- Ніколи мені нудьгувати! Я спеціально залишилася одна, щоб щось вкрасти. Йди геть звідси! Не заважай мені!

- Ну що ти знову мелеш? Тут же нічого брати.

- Як це нічого? - я озирнулася. - Бюст Афродіти прихоплю.

Вибір невеликий, згодна. Ну не стілець мені ж було назвати?

Плат не полінувався і сходив до скульптури, взяв і обмацав нашу святиню. Совісті ніякої нема.

- Дешевка якась. Коштує не дорожче моїх шнурків.

Погляньте-но на оцінювача.

- Для вас, мажорів, все запросто, татко платить. А для нас, шнурки не будуть зайвими. Сказала вкраду, значить, вкраду. Я що, даремно в засідці сиділа?

Ну йо-майо.

Як ще мені гада відлякати?!

- Точно впевнена?

- Зуб кладу! - ой, там начебто, даю або ставлю, або... терміново треба жаргон злочинців підучити. Не діло це, випадати з ролі.

Як сиділа я, так і підскочила, на бігу закидаючи речі в сумку.

- Гей! Ти що робиш? А ну, постав на місце!

Хлопець зовсім з глузду з'їхав. На моїх очах взяв зі столу Афродіту і засунув до себе в рюкзак. Серед білого дня таке творить!

- Тихіше, для тебе ж стараюсь, - ще й шикнув на мене.

- Сама розберуся! - я підвищила голос.

Двері в аудиторію грюкнули.

- У коридорі розбирайтеся, мені тут треба вимити підлогу.

Ми повернулись на жінку з шваброю.

Що робити? Як бути?

Мало мені скрині з музею, ще й гіпсовий бюст впаяють на додачу.

Ой, а раптом із-за нього посадять???

- Плат! Плат, повернися!

Я з криком побігла за ним.

Нахалюга спритно пробрався повз прибиральниці і вислизнув вже в коридор. Там мене і чекав з радісною посмішкою. Ідіота шматок.

- Тепер ми спільники! Адже я допоміг тобі, - обрадував до гикавки.

- Після прибирання поверни на місце Афро-о-о... - мимо проходили студенти, і я побоялася вголос назвати кого. - Сама її ввечері вкраду. Мені не потрібні спільники, щоб ділитися, - додала тихіше.

- Та нічого, не скупися, - наді мною розсміявся. - Після навчання віддам. Можу навіть провести тебе, щоб гіпсова дівка вціліла. Якраз і дізнаємося один одного ближче!

Дуже-дуже дивний тип...

Сам же сказав: до нього не наближатися і злобно шипів вчора за кавовим автоматом. З чого таким добреньким став? Га?

- Далі калюжі проводжати не треба, - гордовито пробурчала я.

Посмішку нахабну його перекосило. Зачепили корону мажорчику.

Навіть захотілося, щоб послав знову і більше не шукав мене по сховинках. Інакше скоро місць не залишиться, де мені пересидіти глузування в універі.

- Амелія, до дуже швидкої зустрічі, - всі надії мої обламав.

Перекинув через плече рюкзак з Афродітою і нахабно пішов собі геть.

Я дивилась йому вслід і хвилювалася... Раптом упустить бюст? Розіб'є?

Підійти вже не могла, з боку спостерігаючи, як до нього підпливла леді Зло. Якщо Тонька дізнається, то... то точно виживе мене з універу. Вона у нас староста курсу, всюди встигає сунути свій ніс.

І дивлячись на загравання однокурсниці, мені подумалося... А що як вони змовилися? Розіграти для приколу або добити, раз доказів інших немає проти мене.

Ой-й, ну навіщо я ляпнула про Афродіту...

Більше не дивилася на парочку, а понеслася стрімголов до однокурсників. Лекція ще не почалася, але препод з історії вже проводив перекличку. Майже всі сиділи на місцях, тільки мене і леді Зло серед них не вистачало.

- Галицька, проходьте, - махнув мені препод.