Роздiл 1

Глава 1

Амелія

У більшості студентів життя наче малина. А чому тоді моє перетворилося в колючий кактус?

На зупинці біля універу особливо помітила різницю. Дівчат зустрічали хлопці. Весело перемовляючись, на навчання поспішали компанії.

Зате варто було з автобуса вийти мені, а там вже знайома парочка в погонах чекає.

- Ну знову привіт, - пробурчала я.

- І тобі не вдавитися, - розтягнув рот до вух сержант, він же молодший за званням коп.

Дожилася ж до такого!

Підібралася компанія і для мене. У кого спасибі кинути?

- Заважати не будемо, але і ти не...

Вусатий лейтенант не встиг договорити, в нашу тусовку увірвалося руде і дуууже здивоване торнадо в обличчі моєї подруги Уляни.

- Амі, ти з копами сьогодні? Очманіти! - вона вже встигла їх розглянути, і зашепотіла мені: - А темненький нічого так. Познайомиш?

Нормальна вона?

Навіть зажуритися як слід не дасть.

А у мене, між іншим, серйозні неприємності.

Та що там, вся моя сім'я тепер під підозрою. Нас звинувачують не в крадіжці якихось прищіпок, а в зникненні незліченних скарбів за оцінками експертів.

Якщо кому треба ганьби відсипати, ви звертайтеся. У мене її вистачить на цілу дюжину. Подарую, спакую і бантиком перев'яжу!

Мої супроводжуючі згадали, навіщо їх смикнули сюди, коли ми від зупинки майже підійшли до універу.

- Після навчання вийдеш, нас розбудити не забудь. Нам відзвітувати треба, - зажадав вусатий коп.

- І пиріжки із столовки нам винеси, - облизався його напарник сержант.

- Обійдетеся, - не поспішала я радувати, а то взагалі знахабніють.

Уляна сприйняла навпаки, я бачила по ній, що темненького голодним залишити не хоче. Але подруга не встигла нічого запропонувати, а тільки відскочити прямо на копів.

Повз нас пронеслася спортивна тачка, не знижуючи швидкості. А ми, взагалі-то, в пішохідній зоні.

- Зовсім вже знахабнів! - обурилася Уляна.

- Раз вже ви тут, номери запишіть. Водій на штраф нарвався!

Я нагадала супроводжуючим, хто повинен стежити за порядком.

Вусатий коп хмикнув і поліз в свій планшет.

- Ні-і, записувати нічого. Номери йому зверху видали, - показав в небо пальцем.

- На завданні нас відволікати не можна. Краще ви це... про навчання думайте, поки одну з вас не посадили.

Уля здригнулась і на мене скосилася.

А я що? Сама знаю, що натяк в мій лоб полетів. Хоч бери та табличку там вішай.

Копи нас залишили перед студентським двором, забравшись в свою машину. Звідти у них хороший огляд на вхід, але і так по маячку відслідкують. З учорашнього дня в телефон мені впаяли.

Ось з цього моменту і почалося найскладніше. Дістатися до своєї аудиторії. І не згоріти від сорому.

Для моєї пораненої психіки то ще випробування.

Варто було мені з'явитися, компанії балакунів-студентів відволіклися. З недавніх пір я популярніше всіх тут. Мою персону навіть самий ледачий вже обговорив.

Натовп розступився, на мене косо дивилися. І, не знижуючи голос, ділилися моєю біографією.

- Це ж та злодійка?

- Так, вона. Банк або музей пограбувала.

- Стільки бабла вкрала, а одяг простенький.

- Круто! Мені б стільки багатств!

- Вони давно вже всією сім'єю крадуть коштовності. Ви хіба не знали?

В кінці коридору ганьби мої вуха горіли наче вугілля. Ком підступив до горла. Руки зрадницьки тремтіли. І я дуже намагалася тримала високо підборіддя.

Подруга йшла попереду і різко загальмувала, не даючи мені скоріше забігти всередину і закритися в кабінці туалету.

- Пам'ятаєш тачку, яка повз пронеслася? - махнула вона вперед, я простежила за її рукою. - Тепер ясно, хто. Це ж Платон, мажор і цинічний гад. Я тобі розповідала, як старшокурсник обізвав мою зачіску «собачою радістю». Висміяли мене тоді натовпом в їдальні. Так ось, він це придумав, придурок.

Мене зацікавив не настільки мажористий цинік, як дівчина поруч з ним.

- Чому біля нього треться леді Зло? - так ми, між собою, прозвали красотулю Тоню.

- Та вони ж зустрічалися недовго, потім начебто розбіглися і знову ось...

Уля не доказала, здивовано спостерігаючи за тим, як парочка попрямувала до нас. Вірніше, леді Зло потягнула за руку свого мажора прямо на мене.

- Ну все, досить вже. Підемо звідси, - через голубків відволіклася і знову згадала, що я під прицілом.

Спостерігали за мною в усі очі. За кожним кроком і жестом.

Таке відчуття, що люди чекають, коли я вже скарбами ділитися почну, а вони тут як тут. Не пропустять момент.

Я розвернулася йти і навіть прискорила крок.

- Ну я ж обіцяла тобі її показати? Ось вона! Кажу тобі, Плат. Злодюга з клану, а її досі не відрахували. Ось де справедливість?

Все це миленько так прилетіло мені в спину від леді Зло.

Я просила подругу стояти осторонь, але та не витримала.

- Амелія не причетна! Вона не злодійка! - заступилася за мене Уля, вигукуючи злісній однокурсниці.

Хлопець Тоні в упор на мене втупився. Ух, і колючі очі у нього. Сам високий гад. Гарненькі риси його, звичайно ж, дівчатам подобаються. Струснув своєю брюнетістою головою і посміхнувся.

Мені?

Ну так, познущатися, чи то незрозуміло.

- Брехня! - леді Зло не здавала позиції. - Перед вихідними приїхав наряд поліції і весь універ обшукали з собаками. Нас з навчання зірвали. А все через неї! Амелія разом з братом сховала скриню і не зізнається. Скоро тебе тут не буде!

- Цікаво, - звузив карі очі брюнет, висвердлюючи на мені діру.

Уля знову хотіла на захист йти, але я встигла її жестом зупинити.

- Наступного разу візьму з вас гроші за показ мене. Скарбами теж приймаю.

Так їм, щоб не діставали!

Без подруги тікати не хотілося, за нею я ховаюся іноді. Але Улю понесло, вона зчепилася з леді Зло, сперечаючись, злодійка я чи ні. Ось знайшла, кому тут доводити.