Розділ 6

Я вперше так сиділа за письмовим столом, не знаючи, що писати в блокнот. Червона палітурка то розкривала свої сторінки, то закривалася під тиском моєї долоні.

Гадки не маю, як можна готуватись до зустрічі з людиною, яка може утнути будь-що. У тому, що Влад щось замислив, уже не було сумніву. І я намагалася проаналізувати, що саме.

Єдині слова, які були написані на першому аркуші, мали лише назви: «ціль» і «кроки досягнення». Минуло вже пів години, а мені так і не вдалося додати до цих трьох слів бодай одне.

Прийшло чітке розуміння того, що я не зможу прорахувати все. Вперше я відчувала себе настільки вразливою. До цього мій час і плани були під контролем. І мені вдавалося передбачати ймовірні помилки й реакцію людей. Але не з цим хлопцем.

Він наче розуміє, про що я думаю, і сміється з моїх зусиль. Його забавляє бачити мою стратегію як втечу вже вкотре. Очевидно, що він не дає мені цього зробити, і щойно я віддаляюся достатньо далеко, наздоганяє мене новим, дивним способом, так що я ніяковію ще більше.

— Ось у чому полягає наша відмінність — він імпровізує, — пояснила собі я. Наче від того, що скажу це вголос, воно стане більш правдоподібним.

Я підвелася з крісла і почала ходити взад-вперед по кімнаті, розплутуючи ці припущення, як клубок пряжі. Влад схожий на мене, тому що знає, чого хоче, і вміє це отримувати. Але йому не потрібні такі речі, як записники — він уже це продемонстрував, коли зробив мені подарунок. Наче сміючись:

«Ти користуєшся такими застарілими методами? Тримай, я вищий за це. Я вищий за тебе!»

Я починала злитися.

Те, що для мене структура, для нього — сумно і нецікаво. І зараз ми граємо за його правилами: він хоче, щоб я від безвиході відмовилась від планів або перестала «рахувати кроки» на сторінках щоденника. Тим самим програвши. Йому здається, що я програю за умов «тут і зараз».

Я маю перемогти його власними методами. Я не дам йому можливості зіпсувати все. Раніше йому вдавалося мене здивувати, тому що я не була готова до цього, але не тепер. Я знаю, хто він, і знаю, як він діє. Далі моя черга.

Опустившись назад у крісло, я нарешті змогла опанувати власні емоції і заповнити аркуш.

«Четвер, вечір.

Написати повідомлення в Instagram Владу і запропонувати зустріч завтра у Відні.

Розвиток дій:

Він погодиться. Розпитати, які мої успіхи на вступ до НУУ. Повернути щоденник.

Якщо не погодиться.

Подякувати за подарунок і сказати, що не можу прийняти його».

Коли маєш справу з таким непередбачуваним хлопцем, потрібно самій бути непередбачуваною. Навряд чи він очікує від мене повідомлення.

Є велика ймовірність, що він не захоче зі мною завтра зустрічатися. Тому під приводом повернення блокнота я залишу в нашому чаті інформацію, яка не дозволить зробити з мене його нову «блондинку» на ланцюгу.

Чому не можу? Тому що це, вочевидь, подарована йому річ, і мені некомфортно нею користуватися. Насправді, було б добре, якби в такому випадку він не забрав його. Записник був просто неймовірний.

Я відкрила на iPhone застосунок соцмережі й швидко написала Владу повідомлення. Якщо мої припущення вірні, він одразу відповість. Він не звик довго міркувати над чимось, і йому здається, що його оточення — суцільні ідіоти. Цікаво, що він буде робити, коли дізнається, що не всі?

І ще цікавіше, як відреагує, коли я запропоную йому місце зустрічі завтра, яке є в його планах. Звичайно, він зрозуміє, що я слідкую за ним, але довести не зможе.

Я швидко надрукувала повідомлення і відправила його.

«Привіт. Це Мія, ти нещодавно зробив мені подарунок, який я точно не можу прийняти. Щойно розпакувала і не знаю, що з ним робити. Я ж навіть ще не частина НУУ. Я можу тобі завтра повернути його? Якщо буде зручно, я завтра планувала бути у Відні приблизно об 11:00».

Подивимось, як ти відреагуєш. Навряд чи тобі буде зручно відмовитись від зустрічі і втратити купу грошей свого батька. І ще менш імовірно, що в Пилипчука-старшого є зайвий час.

Відповідь прийшла за три хвилини, з яких дві Влад думав, що відповісти.

«Привіт. Так, можемо зустрітися завтра. Я теж там буду по справах. Блокнот не прийму, тобі він більше пасує».

Наступне повідомлення з’явилося якраз перед тим, як я хотіла заперечити йому на це.

«Мені є що тобі повідомити завтра. Думаю, варто при зустрічі. Я часто буваю в університеті і якраз побачив твої документи на вступ. Там є певні неточності, і тільки через те, що я дуже просив за тебе, вони поки що відклали їх. Ти дуже вчасно нагадала мені про себе».

Трясця. Як мені на це реагувати? Він, вочевидь, бреше. Я швидко надрукувала йому повідомлення про те, що це якась помилка, але я все одно буду на місці, і ми можемо зустрітися. В кінці поставила емодзі з підморгуванням, аби цей бовдур не думав, що через це повідомлення я не буду спати всю ніч.

З моїми документами не може бути жодних проблем. Їх разів десять перевірили і я, і жінка в приймальній комісії. Я не прийшла туди з порожніми руками, тому за коробку цукерок і каву вона перевірила ще рейтинг і мої шанси на вступ. І вони більш ніж високі. Тож перейматись нема через що.
 

Влад щось ще писав, але я вийшла з Instagram, задоволена тим, що він там, напевно, ще сидітиме і очікуватиме на мої повідомлення, і ввімкнула серіал на ноутбуці.

Я давно не давала собі можливості просто відпочити. Якщо так продовжу, незабаром під моїми очима з’являться синці.

Вийшовши з кімнати, я попрямувала на кухню по щось в їстівне і не дуже калорійне. На полицях у навісній шафі вдалося знайти снеки із сушених яблук. А в холодильнику — салат із червоною рибою і моцарелою.