Розділ 3

Я прибігла до «Jelly» — цілодобової кавʼярні з затишними, маленькими куточками-столиками, в яких можна було сховатись. Щоб приватність була ще більш комфортною, кутиків було багато, і формально, центру кавʼярні не було, як такого. Між сидіннями були встановлені багатоярусні полиці з квітами до стелі, що формували подобу зеленого лабіринту. 

Я обожнюю це місце, і завжди даю щедрі чайові за бронювання найвіддаленішого столика біля вікна. Поруч з ним полиці-рослини розташовані з обох боків. Тут можна легко сховатись, і офіціантам інколи доводиться підходити ближче до столика, аби впевнитись, що місце не порожнє. 

Я спокійно дістала з сумки свій записник і не зупиняючись, почала нотувати те, що вдома не встигла. 

Зробити список — це півсправи, потрібно ще підготуватись до того, що в будь-який момент, щось може піти не за планом. І завчасно змінити стратегію. А головне, я маю виглядати природньо. Не як учень, який вивчив текст на памʼять, а настільки впевнено і швидко реагувати, щоб ніхто не здогадався про мої наміри. 

В мене є ще півтори години, до початку першого уроку, тож, я замовила круасан і чай з лимоном. Швидко все зʼїла, відмітивши, що на щастя, ніхто не бачив, як я жахливо це зробила. Не люблю я ходити в ресторани. Жодного задоволення, коли круасан треба різати ножем і колоти виделкою. Ці «хащі» сховали не тільки мої плани, а ще мій сором.

Я якраз прописувала пункт номер девʼять з мого плану, як в кавʼярню зайшов хтось дуже голосний. Дівчина щось намагалась пояснити, але через те, що вона плакала, і кричала, водночас, зрозуміти зміст було неможливо. Я ледь доторкнулась листя фікусу, щоб розгледіти її.

Мене дратують такі люди. Вона, вочевидь, не хвора і не втратила близьку людину, дізнавшись про це хвилину тому. Поруч із нею був хлопець, який весь цей час тримав її сумку і намагався заспокоїти. І саме він, без сумніву, був причиною її істерики.

І навіщо в такі моменти заходити кудись? Хай би вже заспокоїв її на вулиці. Нащо заважати іншим? 

Офіціанти купкою зібрались біля пари і здається, хлопець не дуже переймався, адже я почула віддалено: «нічого, зараз вона заспокоїться». 

Як їм це вдалось не знаю, але дівчина дуже голосно «проковтнула» склянку води і попрямувала в бік моєї схованки. 

Чудово! Тепер я буду тут сидіти якийсь час і доведеться слухати, про що вони сваряться. Я вже дістала навушники, щоб одягати їх і без зайвих думок продовжити писати, про що говорити з деканом, щоб я стала ведучою на святі першокурсника, але швидко передумала. 

Дівчина прямувала зайняти місце поруч зі мною, та сама дівчина, але вже з новою склянкою води. Мабуть вона не бачила мене і теж шукала віддалене місце в кавʼярні.

Вона була старшою за мене, на вигляд їй приблизно двадцять три роки, з нарощеним білим волоссям і в дуже коротких шортах, з леопардовим принтом. Я не втрималась і закотила очі.

Блокнот довелось сховати, я розуміла, що вони сядуть десь неподалік, через що я не зможу зосередитись. А вдягти навушники і допустити, щоб хтось занадто допитливий прочитав його зміст в жодному разі не можна. 

Я зібрала свої речі і підвелась. Проходячи повз і не дивитись на цю пару, я зосередилась на знайомій офіціантці. Помахала їй рукою, підказуючи розрахувати мене тут і зараз. 

Підійшовши до неї, я помітила, що тепер купка людей згуртовується навколо мене. Не дивлячись на сварку гостей, мені винесли бенто-торт з кокосовою стружкою, на якому були свічки з цифрою 17 і напис рожевим кремом «Мія». 

Я обійняла кожного з працівників і зробила з ними ще одне за сьогодні «селфі» і збиралась вже бігти, як блондинка знову почала кричати, тільки тепер ще голосніше: 

— Це неповага! Ви мали принести мені меню, а не вітати її, враховуючи мій стан!

Моє терпіння до неї щезло в ту саму секунду. Все одно, що там в неї трапилось, треба вміти контролювати свої емоції. Тож, я вперше за весь час її галасливої присутності подивилась на неї і відповіла: 

— Не варто псувати такий чудовий день своїм поганим настроєм і смаком - я оглянула її з ніг до голови і додала - як на одяг, так і на чоловіків! — Я витримала її погляд і перевела свій на того, хто мав би за мене заткнути свою дівчину. І завмерла… це був Влад. 

І його, вочевидь, дуже розважали мої слова: хлопець оглянув мене дуже уважно і підморгнув, через що його дівчина почала ще ліпше волати, а він сміятись.

Що я там обмірковувала декілька хвилин тому? Треба мати план «б»? Я цього не очікувала. В мене його просто немає. Єдине що спало на думку — втекти. 

Я подякувала офіціантам і кухарям, підійшла до адміністратора і перепросила за мою поведінку. Не розбираючи, що вигукувала в мій бік блондинка, я стрімко вибігла з “Jelly”. 

Дорогою до школи я картала себе за те, що зіпсувала все, до чого готувалась ще на початку створення плану. Зараз тільки понеділок, але до пʼятниці цей хлопець навряд чи мене забуде. Скоріше за все він чув про мене від знайомих, може бачив колись мій профіль в соцмережах. Але точно не був на мене підписаний. Але навіть якщо якимось чином він вперше мене зараз бачить, він вже точно запамʼятає ту, хто назвала його «несмаком». 

Я йшла повільно і не знала, що робити далі. Я настільки була впевнена в своїх силах, що подала оригінали документів в один єдиний університет. В мене немає інших варіантів! 

Дурна! Ну висміяла б дівчину, чого ти почала принижувати її хлопця?! Мене охопила паніка.

Хотілося бігти назад і просити в них вибачення. Вигадати щось, що я не в настрої, або, що я їх переплутала з кимось… але все це виглядало би безглуздо. Я сказала те, про що думала. І якщо і треба було, то вибачатись на місці. А не згодом.

Поки я сварила себе подумки, мене наздогнала Уля. Обіймаючи, вона помітила і торт, і мій поганий настрій. 

—  Бажання яке ти загадала нездійсненне? — поцікавилась вона, дивлячись на торт і явно натякаючи на те, що я от-от розплачусь.