7

У пекучому Острові Скелетів час наближався до фатальної позначки, і відьма Скарлетт, відчувши, як її перша лінія оборони у вигляді магічного шторму була вщент розбита якимось дивним, невідомим їй імпульсом, лютувала у своїй печері. Її зелені очі палали справжнім пекельним вогнем, а довгі чорні нігті зі скреготом впивалися в крижане каміння вівтаря. Вона не звикла до поразок. Щоб зупинити зухвалого капітана Джека та його нових спільників, Скарлетт вирішила приготувати для них ще одне, значно страшніше й смертоносніше випробування.

Вона підійшла до краю скелі, що виходила прямо на глибоку океанську розщелину, і почала викрикувати прадавні прокляття, розбризкуючи у воду залишки свого киплячого зеленого зілля з мідного казана. Вода біля підніжжя острова миттєво запінилася, забурлила чорнотою, і з найтемніших, найхолодніших глибин Карибського басейну на її заклик почав підійматися прадавній жах — гігантський морський восьминіг, Кракен тутешніх вод. Його величезні, товсті щупальця, укриті сотнями гострих присосок, одне за одним виривалися на поверхню, підіймаючи багатовеслові хвилі. Цей монстр десятиліттями спав на дні, але магія Скарлетт підкорила його волю, направляючи всю лють чудовиська на наближення «The Black Pearl».

Тим часом на борту піратського вітрильника свято миттєво закінчилося, коли море навколо знову потемніло, а з води, закриваючи собою обрій, піднялися гігантські живі канати монстра. Один із потужних ударів щупальця прийшовся прямо по кормі, змусивши важкий корабель здригнутися, а дерево — жалібно затріщати. Пірати в паніці кинулися до гармат, але звичайні ядра не могли завдати істоті значної шкоди: гігантські відростки лише міцніше обвивали щогли, намагаючись затягнути судно на дно.

— Це кінець! Нас затягне в безодню! — кричав боцман, рубаючи сокирою шкіру потвори, яка миттєво регенерувала.

Але Богдан, попри загальну паніку, діяв із холоднокровністю справжнього інженера КПІ. Він миттєво зрозумів: м'язиста, мокра від солоної води туша восьминога — це ідеальний, просто стовідсотковий провідник для струму!

— Народ, відставити паніку! Слухай мою команду! — заволав Богдан, застрибуючи на гарматну палубу. — Нам потрібна вся потужність, яка тільки є! Тарасе, Назаре, тягніть сюди залізні ланцюги від якорів! Орися, Леся, хапайте мідні дроти і підключайте їх до акумулятора та мого випромінювача! Ми перетворимо весь корабель на гігантську електромережу!

Друзі спрацювали як один злагоджений механізм. Попри страх і слизьку від морської піни палубу, дівчата гарячково розмотували кабелі, фіксуючи їх навколо металевих елементів судна. Тарас із Назаром, зриваючи нігті, дотягли важкий якірний ланцюг і з силою закинули його прямо на одне з гігантських щупалець, яке міцно стискало головну щоглу.

— Усе готово, Бодю! Вмикай! — крикнув Тарас, блокуючи ланцюг кортиком.

— Тримайтеся за дерев'яні частини, дерево не проводить струм! — застеріг Богдан і з криком: «Отримуй, морепродукте!» — з’єднав оголені дроти високої напруги із залізною обв'язкою судна, пустивши максимальний електричний розряд від залишків квантового акумулятора через срібний амулет Джека.

Палубу на мить освітлило сліпуче блакитне сяйво штучних блискавок. Потужний струм пішов по залізних ланцюгах прямо в тіло величезного восьминога. Ефект був миттєвим і нищівним: гігантську потвору почало дико судомити, її щупальця безвільно розтиснулися, а з пащі вирвався глухий, підводний рев болю. Біологічні клітини монстра просто не були готові до такої інженерної атаки двадцять першого століття. Повністю паралізований і обпалений електрикою, Кракен безсило випустив корабель зі своїх обіймів і з величезним сплеском пішов на дно, залишаючи за собою лише шлейф обвугленої води. Студенти знову одержали блискучу перемогу!

У своїй печері відьма Скарлетт раптово впала на коліна, схопившись за голову — зворотний магічний удар від смерті підкореного монстра боляче віддався в її розумі. Вона важко дихала, не розуміючи, ХТО ТАКІ ці чудики на борту корабля Джека, які руйнують її найсильніші чари без жодної краплі чаклунства, використовуючи якісь дивні залізні коробки та промені.

— Хто вони такі?! Якісь магічні блазні?! — істерично верещала відьма, підводячись на ноги, а її обличчя спотворилося від люті. — Мені байдуже! Навіть якщо вони привели з собою демонів іншого світу, я знищу їх усіх! Нехай тільки прийдуть на мій острів! Смерть чекає на кожного з них! Моя армія перевертнів переб’є цих цуциків за лічені хвилини, а самого капітанця Джека я особисто розірву на шматки на очах у його нареченої!

А в цей самий час, у найглибшому й найсухішому кутку цієї ж печери, прив’язана до кам’яного стовпа бідна Ізабелла страждала від нестерпної спеки та жажди. Її губи потріскалися, біла весільна сукня була покрита пилом і брудом, а сили майже повністю покинули тендітне тіло. Кожне зітхання давалося їй із великими зусиллями, а відьомське зілля, що кипіло поруч, лише отруювало повітря сіркою. Дівчина ледь тримала голову, але крізь пелену сухості та болю вона продовжувала вдивлятися в темний вихід із печери. Вона знала, що десь там, за стіною туману, її Джек уже пробивається крізь монстрів, і ця віра була єдиним, що тримало її життя в цьому пеклі.