5

Корабель «The Black Pearl» летів уперед, розрізаючи хвилі Карибського моря, але чим ближче вони підходили до координат Острова Скелетів, тим сильніше змінювалася погода. Сонячне світло, яке ще кілька годин тому нещадно палило палубу, раптом почало тьмяніти. Небо затягнуло важкими, неприродно фіолетовими хмарами, а океан навколо перетворився на бурхливе місиво. Це не був звичайний шторм — це була перша лінія оборони відьми Скарлетт.

— Свистати всіх нагору! — прогримів голос капітана Джека, який міцно тримав штурвал. — Рифи попереду! Відьма знає, що ми йдемо, і намагається розбити нас об скелі!

Палубу почало кидати з боку в бік так, що відра з водою миттєво перекинулися. Наших студентів, які тільки-но закінчили прибирання, відкинуло до бортів.

— Бодю! Твій апарат готовий?! — перекрикуючи гуркіт грому, закричав Тарас, чіпляючись за канат, щоб не вилетіти за борт.

— Мені потрібна ще пара хвилин! — панічно крикнув Богдан. Він сидів біля щогли, намагаючись закрити собою свій винахід від солоних бризок. У його руках виблискувала мідна трубка, щільно обмотана дротом, яка була приєднана до напіврозрядженого акумулятора машини часу. — Магнітна руда створює занадто великий опір, імпульс не може пробитися!

Хвилі ставали дедалі вищими. Раптом з-під води прямо за курсом корабля почали підніматися гострі чорні рифи, схожі на гнилі ікла. Вони виростали прямо на очах, наче живі. Корабель нісся прямо на них, і жоден маневр капітана Джека не міг врятувати судно від зіткнення.

Команда піратів заціпеніла від жаху. Року, який ще вранці розмахував мечем, зараз блідий стояв біля гармати й шепотів молитви. Чорна магія відьми паралізувала волю досвідчених морських вовків.

Бачачи, що пірати здалися, Назар, попри страх, діяв на адреналіні. — Ми не для того вижили в гаражі, щоб потонути в цьому середньовіччі! — гаркнув він. Хлопець кинувся до великого каната, який тримав переднє вітрило. — Тарасе, допомагай! Треба розвернути рею, щоб зловити зустрічний вітер і пригальмувати, інакше ми розіб'ємося!

Тарас миттєво зорієнтувався і підбіг до Назара. Удвох, напружуючи всі сили, під шквальним вітром вони почали тягнути важкий канат. Побачивши, що сучасні підлітки борються за життя корабля, Року та інші пірати нарешті скинули заціпеніння і з криками кинулися їм на допомогу. Командна робота дозволила в останній момент повернути ніс корабля, і «The Black Pearl» пройшов за лічені сантиметри від гострої скелі, обдерши лише тріски з борту.

Проте шторм не вщухав. Фіолетові блискавки почали б'яти прямо в воду навколо корабля. Відьма Скарлетт закручувала магічний вихор, збираючись повністю потопити судно.

— Богдане, швидше! Зараз нас просто спопелить! — кричала Орися, яка вже забула про свій манікюр і щосили тримала Лесю за руку, щоб ту не змило черговою хвилею.

Леся дивилася на Богдана, який гарячково перебирав контакти. Його пальці тремтіли від холоду та води. — Бодю, згадай лабораторну з електродинаміки! — раптом вигукнула Леся, осінена думкою. — Нам потрібен сильніший провідник! Щось, що замкне ланцюг прямо зараз!

Богдан підняв очі й поглянув на срібний амулет-серце, який висів на шиї капітана Джека. — Капітане! Ваш амулет! Швидше, кидайте його сюди! — закричав технолог.

Капітан Джек не вагався ні секунди. Він зірвав з шиї єдину пам'ять про Ізабеллу і кинув її Богдану. Хлопець зловив срібне серце, притиснув його до мідної трубки і з'єднав із головним кабелем. Чисте срібло спрацювало як ідеальний каталізатор.

— Є контакт! Усі назад! — заволав Богдан і з силою натиснув на кнопку старого павербанка, який живив усю цю саморобну систему.

З мідної трубки в небо вирвався потужний, сліпучо-білий промінь чистої енергії. Це не була магія — це був спрямований високочастотний електромагнітний імпульс. Промінь із тріском розітнув фіолетові відьмські хмари прямо по центру.

На секунду все затихло. А потім пролунав дикий, далёкий відьмський крик, який, здавалося, донісся з самого серця океану. Магічне поле Скарлетт зазнало потужного короткого замикання.

Фіолетові хмари миттєво почали розсіюватися, вітер стих, а хвилі заспокоїлися. Сонце знову пробилося крізь хмари, освітлюючи водну гладь. А прямо перед кораблем, усього за кілька морських миль, з туману з'явилися похмурі, чорні береги Острова Скелетів. Вони пройшли випробування.

Капітан Джек повільно опустив штурвал, важко дихаючи. Він підійшов до Богдана, підняв із палуби свій амулет, який злегка пахнув озоном, і з глибокою повагою подивився на п'ятірку студентів.

— Я не знаю, з якого ви світу, і які боги дали вам цей розум, — тихо, але твердо сказав капітан, ховаючи амулет за пазуху. — Але ви врятували моє судно. Року, видати кожному по зброї. Ми висаджуємося на Острів Скелетів. Настав час повернути мою Ізабеллу.