9.

Даша

Повернувшись у місто, їду по Артема в садочок. Вирішую забрати його раніше і прогулятися містом, або краще – піти в піцерію. Що завгодно, лиш би ми удвох були. 

– У тебе все добре? – питає Артем, коли йдемо до автомобіля. Якимось дивним чином йому вдається бачити мене наскрізь. А я, коли на нього дивлюсь, бачу Яна – і серце кров'ю обливається. 

– Все чудово, – вдається навіть усміхнутися. 

– Ти сумна, – Артем сідає на заднє сидіння і так по-дорослому мене розглядає. – Тато тебе образив?

– Що? Ні! – усміхаюсь. – Просто я розумію, що дуже мало часу тобі приділяю, і від цього сумно. 

– Ти ж у мене зірка. Я все розумію, – Артем усміхається, а в мене клубок у горлі з'являється. Який він уже дорослий у мене і розумний. 

Не втримавшись, міцно його обіймаю і цілую в щоку. Вдихаю рідний аромат і розумію, що не можу відпустити. 

– Мамо, ти мене задушиш, – сміється, і я тріпаю його темне волосся. 

– Чим хочеш займатися? Сьогодні я вся твоя! – кажу і бачу, як його очі миттєво загоряються від щастя. – Можна в кіно чи на піцу. Дитяча кімната або парк атракціонів. 

– А давай додому поїдемо, – несподівано говорить син. – Сядемо на терасі, і ти будеш читати мені казки. 

– Давай, – кажу і знову його цілую. 

Зачиняю двері і, поки йду до водійського місця, швидко витираю сльози, що виступили на очах. Мій син може обрати все, що завгодно. Він знає, що я йому не відмовлю. Але обирає не розваги чи іграшки, а мою увагу… 

Коли він був зовсім крихітним, я ловила кожен момент, щоб провести з ним час. Пригортала до себе і цілувала разів сто. За останній рік у мене було чимало концертів, і дуже багато часу довелось приділити саме їм. Я знаю, що Артему не вистачає моєї уваги, і дуже хочу якось виправити ситуацію. 

Повернувшись додому, ми сідаємо на літній терасі, і, поки син лягає мені на коліна, я читаю йому казки. Цей процес не лише йому допомагає, але й мені. 

Напруга спадає, і все, що сталося сьогодні, вже не відчувається так гостро. 

Закінчую одну казку і збираюся читати другу, але, піднявши книжку, бачу, що Артем заснув просто у мене на колінах. Не втримавшись, торкаюсь пальцями його щоки та усміхаюся. 

Розумію, що навіть найжахливіший день може стати найкращим, якщо поруч він – мій маленький всесвіт. 

Відкладаю книгу і спостерігаю за ним. У голові знову думки про Яна, хочу я цього чи ні. Важко зітхаю, згадуючи його холодний погляд, і заплющую очі. Краще не стає – однаково бачу його. 

Щось мені підказує, що це не остання наша зустріч. Навіть якщо відмовлюсь працювати з ним, ми ще не раз побачимось. В одній сфері працюємо, та й живемо в одному місті. 

Коли з'являється Адам, бере на руки Артема і несе у дім. Я забираю книгу і йду за ними. Син не пробуджується і продовжує міцно спати, тому вкриваю його пледом і причиняю двері. 

– Чому ти втекла? – питає Адам, стримуючи злість. Ми удвох на кухні, і, поки він буравить мене поглядом, готую собі каву.

– А сам не розумієш? Як ти міг нічого мені не сказати? – злісно питаю.

– Я вже говорив. Ти маєш зрозуміти, що з Ковтуном ти не будеш. Він вважає тебе зрадницею, і ніщо цього не змінить, – випалює. – Досить вже жити минулим. У нас росте син. Я кохаю тебе…

– Але я тебе не кохаю! – перебиваю його і різко завмираю. Не хочу робити Адаму боляче, але раз за разом роблю це. Просто інакше не виходить. Поки ми разом, тільки так і буде. – Ти знав, що я ніколи тебе не покохаю, коли одружувався зі мною. Чого ти зараз від мене хочеш?

– Щоб ти його відпустила! – гиркає Адам і миттєво стишує голос. – Ми можемо бути щасливими, якщо ти відпустиш. 

– Я не можу, – кажу тихо. – І, мабуть, ніколи не зможу. Пробач.

Відвертаюся, щоб дістати чашку з кавоварки, але несподівано Адам з'являється у мене за спиною і торкається долонею плеча. 

– Ти маєш прийняти пропозицію Ковтуна і працювати з ним, – несподівано випалює. 

– Ти серйозно? Сам віддаєш мене йому? – не можу зрозуміти, що Адам задумав. 

– Не віддаю. Хочу, щоб ти була поруч з ним. Можливо, тоді нарешті зрозумієш, що Ян ніколи тобі не пробачить, – відповідає. – Якщо відмовишся, ми не зможемо знайти кращу компанію за цю і ти залишишся без продюсера. Якщо погодишся… Ковтун буде поруч з тобою постійно. 

– Такий собі вибір, – хмикаю втомлено.

– Але він є, Дашо, – усміхається Адам. – Це вже непогано. 

І то правда. Вибір у мене є, хоч і не подобається ні перший, ні другий варіант. 

Якщо пригадати той день, коли я шукала гроші на операцію Дениса сім років тому, вибору у мене взагалі не було, як і часу…

– Я підпишу контракт з Яном, – випалюю, дивлячись Адаму в очі. 

– Добре, – мені здається, чи Адам чекав на іншу відповідь з мого боку? Хоче, щоб я залишила Яна і музику у минулому? 

Смішно, адже він як ніхто знає, що музику я не залишу. Принаймні поки що. Єдиний, заради кого я можу піти на такий крок – це мій син. Але інколи мені здається, що маленький Артем розуміє цей світ краще за нас, дорослих.