5.

У суботу ми з Артемом збираємося на гру до Дениса. Адам обіцяє приїхати одразу з клубу, тому що сьогодні мають привезти продукти та алкоголь. Спочатку забираю маму з сестрою, і всі разом їдемо в університет, де навчається мій брат. 

Після того, як йому зробили операцію, лікарі заборонили будь-які фізичні навантаження. Тільки от минув перший рік, і Денис повернувся до футболу. Обіцяв мені та мамі бути обережним, але кожного разу, коли він виходить на поле, у мене самої серце зупиняється. 

Я усім пожертвувала заради того, щоб він жив, і дуже боюсь, що моя жертва виявиться непотрібною. Я тільки цим себе і втішаю останні сім років. 

Це все заради брата. Я зрадила Яна, але врятувала Дениса…  

Поки Артем на задньому сидінні розповідає бабусі про те, що сьогодні ми йдемо в кіно, Катя сидить поруч зі мною і переписується з кимось телефоном. 

– Як у тебе справи? – вирішую трохи з нею поговорити. Вчора Катя повелась доволі дивно, коли втекла з клубу, і я не розумію, чому саме така реакція на мої слова. 

– Чудово! Все, як завжди, – відповідає, на секунду відірвавшись від свого телефону. Краєм ока помічаю, що вона переглядає фотографії, зроблені в клубі Адама. Виходить, вона серйозно взялася йому допомагати. 

– Чому ти хочеш допомогти Адаму? Він багато років працює з відомою дизайнерською компанією, – вирішую зайти здалеку.

– Хочеш сказати, що я нікчема і не рівня їм? – злиться сестра. 

– Хочу сказати, що у тебе немає жодного досвіду, – стримано відповідаю. Реакція Каті говорить сама за себе. Вона явно щось приховує, і я дуже сподіваюся, що це не те, про що я думаю. 

– Таке собі пояснення, – фиркає сестра. – Ну, звісно, куди ж мені до нашої зірочки Зозулі! Це ж ти у нас рятівниця, а ми – ніхто! 

– Катю! – вигукує мама, а я різко гальмую на світлофорі й здивовано дивлюся на сестру. 

Коли вона так сильно змінилася? Чому я цього не помітила? 

Так, моя кар'єра забирає надто багато часу, але завдяки їй у моїх рідних гарний дім, мої брат і сестра навчаються у престижних університетах, коли я в їхніх роках сама якось вижити намагалася.

– У Каті щось сталося? – питає Артем, коли ми залишаємо автомобіль на стоянці і я беру його за руку. – Вона ніколи тебе не ображала. 

– Все добре, сонечко, – намагаюсь якось пояснити синові все. – Просто у Каті зараз непростий період, от вона і злиться. 

– А може, вона закохалася? – випалює Артем, а я навіть з кроку збиваюся від такої заяви сина. 

– Що ти сказав? – сідаю поруч з ним навшпиньки та уважно розглядаю свого маленького розумника. 

– Мамо, ну я не маленький уже, – заявляє. – Знаю, що хлопці кохають дівчат і навпаки. От ти кохаєш тата? 

– Ко…хаю… – видихаю розгублено. 

– Ось бачиш, а він тебе кохає, – усміхається Артем. – Він мені це завжди говорить. 

Хочу усміхнутися, але м'язи не слухаються, обличчя наче паралізує. Мені боляче і неприємно від себе самої. Мій син уже такий дорослий, а я досі граю в ігри. Як же набридла ця ілюзія ідеальної родини…

– Пішли, а то на матч запізнимось, – тріпаю сина по темному волоссю і знову беру за руку. Підводжусь на ноги та прямую до входу.

Сьогодні знову довелося одягнути кепку та окуляри. Не хочу привертати до себе увагу, адже Денис і так хвилюється. Цей день повністю належить йому, і я впевнена, що брат переможе. 

Гра розпочинається, і, мабуть, найбільше кричить саме Катя. Вона щиро вболіває за брата і мало не підстрибує на місці кожного разу, коли він наближається до воріт суперників. 

Коли Денис забиває перший гол, ми всі радісно кричимо, а Артем стрибає біля нас і плескає в долоні. За перший тайм Ден забиває цілих два голи, а під час перерви до нас приєднується Адам. 

Він сідає поруч зі мною і цілує в щоку. Артем одразу ж залазить до нього на коліна та обхоплює за шию. Син, не втомлюючись, розповідає, який у нього крутий дядько, а я тільки усміхаюся. 

Краєм ока слідкую за Катею, яка сидить поруч з Адамом. Начебто нічого не змінилося з приходом Адама, але у мене все ж таки є сумніви щодо її щирості.

Я не хочу, щоб сестра страждала потім, тому що знаю: Адам ніколи її не покохає. І справа зовсім не у віці. Справа у мені. 

Коли розпочинається другий тайм, Катя знову активно вболіває. Вона постійно говорить щось Адаму, а той не надто охоче відповідає. Я знаю Адама занадто добре. Він не любить надокучливих людей, а особливо дівчат. Можливо, саме тому закохався у мене – дівчину, яка не відповідала йому взаємністю. 

Ми всі щиро радіємо, коли команда Дениса перемагає, а брат забиває цілих три голи. Він дійсно молодець і дуже сильний духом. У цьому я неодноразово переконувалася. 

Після завершення йдемо до виходу, і я міцно тримаю за руку сина. Адам з іншого боку, а Катя з мамою поруч. 

Ми хотіли провести трохи часу з Денисом і відсвяткувати його перемогу, але брат заявив, що збирається у клуб з друзями, тому все переносимо на завтра. 

– Я викличу вам таксі, – говорить Адам, коли зупиняємося поруч з його автомобілем. До сеансу практично година, тому є можливість відвезти маму з сестрою додому і не викликати таксі.