4.

Поки Артем бігає від однієї клітки до іншої, ми з Лізою заледве встигаємо за ним. Моя конспірація трохи допомагає і поки що ніхто навіть не здогадується, що я та сама Зозуля, якою захоплюються мільйони. 

– Мамо, дивись, яка мавпа! – кричить Артем, а я усміхаюся. – Сфотографуєш мене? 

Роблю кілька фото і надсилаю їх Адаму. Роблю це автоматично. Знаю, що він зрадіє. 

– Я думала, ти сьогодні відпочивати будеш. Все-таки стільки часу вдома не була, – говорить Ліза, коли сідаємо на лавку. Артем їсть морозиво, а ми п'ємо каву. 

– Не люблю сидіти без діла, – усміхаюся. – До того ж хочу надолужити втрачений час. Артем сумує за мною. 

– І то правда, – погоджується подруга. – Слухай, а що тепер робити будеш? Контракт закінчився і ти вільна пташка. 

– Адам знайшов для мене хорошу музичну компанію. Сьогодні зустрічається з гендиректором, щоб обговорити умови співпраці, – розповідаю. – Я думаю, що найближчим часом роботи стане більше. 

– У тебе неймовірний чоловік, Дашо. Мені б такого, – мрійливо заявляє Ліза. – Пилинки з тебе здуває і робить усе для твого комфорту. 

– Ага, – хмикаю і витираю рот Артему. – З Адамом мені дійсно пощастило. 

Ліза не знає всієї історії мого життя. Я побоялася відкривати їй правду. Просто знаю, що у цьому світі є багато заздрісних людей, і навіть якщо зараз я вважаю її подругою, завтра все може змінитися. Такий він – світ, у якому я живу. 

Після зоопарку йдемо у кафе, і там мене впізнає офіціантка. Просить автограф і фото, тому доводиться зняти окуляри, і починається… 

Поки Артем їсть піцу, я безперервно фотографуюсь з фанатами та розписуюсь на пам'ять. З одного боку, люблю цей процес, і фанатів своїх люблю, але з іншого… бачу, що син засмучується, адже моя увага зосереджена не на ньому. 

– Ти поїв? – питаю, коли з'являється вільна хвилинка. 

– Ага, – Артем п'є сік і витирає губи серветкою. 

– Готовий тікати? – стишую голос, щоб чув тільки він і Ліза. 

– Тікати? – його очі миттєво загоряються, і син широко усміхається. Беру його за руку, і ми починаємо бігти до виходу. Артем радісно сміється, а я відчуваю, що тягар відповідальності не так сильно тисне на мої плечі.  

Саджаю його в автомобіль, а сама – за кермо. Ліза також тут, на пасажирському сидінні. Бачу, що охочі отримати фото зі мною повибігали на вулицю, але зараз більше мене хвилює власний син, а не вони. 

– Сподобалось? – питаю, на мить повернувшись назад, до сина. 

– Було круто! – випалює Артем, а тоді замислюється зовсім по-дорослому. – А у тебе не буде проблем через це?

– Не хвилюйся, котику. Нічого не буде, – відповідаю. Насправді проблеми можуть бути, адже я просто втекла, виявивши неповагу до фанатів. Тільки от адекватні фанати мають зрозуміти, що я на відпочинку з сином і також маю право на особисте життя. 

– Тато так і не приїхав, – зітхає Артем, коли відвозимо додому Лізу і збираємось закінчити прогулянку на цьому. 

– Якщо хочеш, можемо поїхати до нього у клуб. Зробимо сюрприз, – подаю ідею, яку син одразу ж підхоплює. 

– Клас! Татко точно зрадіє! – радісно випалює. 

Усміхаюсь йому у дзеркало заднього виду і змінюю напрямок руху. У новому клубі Адама я була всього один раз – коли він збирався купити приміщення. Тепер там повним ходом йде ремонт і зовсім скоро відкриття. 

Залишивши автомобіль на стоянці, беру сина за руку і веду за собою до входу. Там стоять якісь чоловіки, і, оминувши їх, проходимо всередину. У головному залі працівники розставляють меблі, а Адам у компанії моєї сестри щось обговорюють. Доволі дивно бачити тут Катю. Я і подумати не могла, що вона так тісно спілкується з Адамом. 

– Тату! – кричить Артем, і Адам миттєво повертає голову у наш бік. Він широко усміхається, побачивши сина, і присідає, розставивши руки. Артем не змушує себе чекати. Всього кілька секунд – і Адам вже підхоплює його на руки. 

– А ми в зоопарку були! Там такі смішні мавпи. Ти бачив? Мама надіслала тобі фото? – щебече син.

– Бачив. Пробач, що не приїхав. Тут багато роботи, – відповідає Адам. – Розкажеш, де ще був? Що бачив? 

Артема не треба просити двічі. Поки він розповідає все татові, я наближаюся до Каті, яка уважно слідкує за хлопцями. 

– Що ти тут робиш? – питаю зацікавлено. 

– Вирішила допомогти Адаму з дизайном, – відповідає. – Ти забула, що вчора ми говорили про це? 

– Не забула, – кажу. – Я думала, що ти жартуєш. Адам кілька років співпрацює з дизайнерською компанією. Думаєш, вони погано працюють? 

Реакція сестри трохи мене дивує. Вона хмуриться, наче я її образила, а тоді просто розвертається і йде. 

І що це було? Я ж не хотіла нічого поганого… Треба терміново поговорити з Катею. 

Бачу, що вона сильно змінилася, а в мене, як завжди, немає часу розібратися з проблемами рідних людей. 

Додому повертаємось утрьох. Адам залишає клуб і їде з нами, тим самим виправивши ситуацію з тим, що не прийшов до нас у зоопарк. Всю дорогу Артем розповідає про свої сьогоднішні пригоди й не забуває згадати про те, що ми втікали від фанатів.