3.

– Ходи до мене, чемпіоне! – говорить Адам, і син одразу ж відпускає мою шию. Обіймає чоловіка за талію, а той підхоплює його на руки. – Як ти?

– Чудово! Скучив сильно! – випалює син і міцно хапає Адама за шию. Він любить його і вважає своїм батьком, а у мене кожен раз серце кров'ю обливається, коли згадую, що у мого сина інший тато…

Все так заплуталося, що інколи здається, наче я в пастці. Так, я сама себе туди загнала і не маю права чогось вимагати чи просити. Я дуже сподіваюся, що зараз Ян дуже щасливий і все у нього добре. Головне, щоб ми більше ніколи не зустрілися, тому що мені буде важко і боляче дивитися йому в очі. 

– Ти купив мені автомат? – питає Артем, коли йдемо до автомобіля. 

– Ага, купив. Зараз покажу, – Адам ставить малого на асфальт, а сам дістає з багажника одразу два автомати.

– Ого! – очі сина миттєво загоряються від захвату. Адам відкриває коробки і дає зброю синові, а я не можу відвести погляду від малюка. Я так сильно скучила за ним, що словами не передати. Тішить те, що кілька днів можу провести вдома з ним. 

– Їдемо до бабусі. Вона приготувала святкову вечерю, – відчиняю двері, і Артем сідає в салон, міцно пригортаючи до себе подарунки. Я сідаю поруч з ним, а Адам спереду, біля водія. 

Поки син розглядає подарунки, я уважно на нього дивлюся та усміхаюся. Люблю його шалено і готова на все, лиш би він був щасливим. 

– Ну, мамо! – бурчить, коли пригортаю його до себе і цілую в скроню. 

– Просто я скучила, синочку, – відповідаю. 

Артем важко зітхає і робить це так по-дорослому, а тоді сам міцно обіймає мене за шию. 

– Я дуже тебе люблю! – шепоче мені на вушко, а я широко усміхаюся. Артем повертається до свого заняття, а я продовжую його розглядати. 

Повернувшись до мами, допомагаю їй на кухні, поки Артем з Адамом грають у стрілялки на задньому дворі. Дивно, але поруч з моїм сином Адам із суворого бізнесмена перетворюється на люблячого тата. Я знаю, що Адам любить мого сина як свого, і мене він любить, але ніколи не отримає взаємності. 

– Артем дуже щасливий, – говорить мама, розставляючи посуд на столі. 

– Я також щаслива, – відповідаю, натираючи келихи. – Хочу кілька днів вдома провести з сином. 

– А далі? У тебе ж закінчився контракт, хіба ні? – цікавиться мама. 

– Закінчився. Адам шукає для мене нову музичну компанію, – пояснюю. 

– Адам хороший і кохає тебе.

– Мамо…

Кожного разу наша розмова зводиться до одного й того ж. Мама нахвалює Адама, хоча і знає всю нашу історію. Я розумію, що вона бажає мені щастя. Але вдавати, що кохаю, якщо насправді це не так – неправильно. Я поважаю Адама – це правда. Але на більше просто не здатна. 

– Ну що? – заводиться мама. – Давно час переступити через себе, Дашо! Ти мучиш і його, і себе! Адам може зробити тебе щасливою, але ти опираєшся як можеш. 

– Тому що я його не кохаю! – випалюю. – Не хочу мучити, розумієш?

– А те, що ви робите останні сім років, як називається? – фиркає мама. – Ти все ще сподіваєшся, що цей Ян об'явиться і ви будете разом? Якби хотів, давно зробив би це! А в тебе дитина! Про неї треба думати! Артем любить Адама, і інший батько йому не потрібен! 

Розумію, що такими темпами ми з мамою посваримося і жодної вечері не буде. Саме тому від гріха подалі залишаю кухню і йду на вулицю. Вже там кілька разів глибоко вдихаю й видихаю і помічаю, як на територію заходить Денис. 

Мій брат дуже гарний хлопець. Блондин з кучерявим волоссям і блакитними очима. На щастя, зараз він абсолютно здоровий, і, кожного разу дивлячись на нього, я згадую, яку велику ціну заплатила за те, щоб він зараз був з нами. 

– Ти повернулася! – Денис міцно мене обіймає і цілує в щоку. – Як тур? 

– Чудово, – усміхаюся. – А в тебе як справи? Як футбол?

– У суботу матч. Прийдеш? – цікавиться.

– Якщо хочеш, то так, – киваю. 

– А чого це ви тут? – питає Катя, вибігаючи з-за будинку. – Мама кличе всіх за стіл!

– Йдемо! – відповідає Ден і обіймає мене за талію. – Пішли, Дашко! Розкажеш, чим тепер займатись будеш. Впевнений, що завершувати музичну кар'єру ти не збираєшся.

– Не збираюсь, – відповідаю. 

Музика – це моє життя. Саме вона допомогла мені втілити багато мрій у реальність. І саме вона допомагає мені жити… не зважаючи ні на що. 

За столом доволі тепла атмосфера. Артем поруч зі мною їсть салат, а Адам з іншого боку. Навпроти Катя з Денисом, а мама – по центру. Люблю такі сімейні вечори. У такі моменти мені здається, що немає жодних проблем і все чудово у нас. 

В принципі, мені немає на що жалітися. Я змогла добитися небувалих висот, купила будинок мамі, допомогла з навчанням братові та сестрі. Денису на двадцятиріччя подарувала автомобіль, і це ще не весь список моїх запланованих справ. 

– Мамо, можеш відпочивати. Поки я вдома, Артем залишиться зі мною, – кажу, коли настає час збиратися додому. 

– Я не піду у садок? – радісно кричить син.