21.

Не знаю, чи правильно вчинила, погодившись на вечерю у компанії батьків Яна, але відмовити маленькій іменинниці просто не змогла. Всю дорогу до її дому я шалено хвилююся. Просто відчуття таке, що мені там не зрадіють. А ще напружує те, що у Яна з рідними непрості стосунки. 

Коли автомобіль зупиняється на території маєтку, одразу помічаю чорний блискучий Mercedes. Швидше за все, на ньому приїхав тато Юлі і Яна. 

– Все гаразд? – питає Ян, обхопивши мою долоню своїми пальцями. – Ти напружена. 

– Я не впевнена, що варто туди йти, – кажу тихо, щоб Юля не почула. – А відмовити твоїй сестрі я просто не змогла. 

– Все буде добре, пташко. Я ж з тобою, – Ян усміхається, і стає трохи спокійніше. 

Юля першою проходить у будинок, а ми за нею. Тільки-но переступаємо поріг, я помічаю маму Яна, і весь самоконтроль тріщить по швах. Жінка хмуриться, коли бачить нас, і якщо сину вона начебто рада, то мені – зовсім ні.

– Чому так довго? – невдоволено питає. – Юле, йди у свою кімнату та одягни сукню. Ми чекаємо тебе в залі. 

Я бачу, як зітхає дівчинка, і розумію, що вона не хоче змінювати свій одяг. Навіщо їй сукня, якщо за столом зібралися усі свої? 

– Яне, а хто це з тобою? – робить крок назустріч, а я шкірою відчуваю її неприязнь, спрямовану у мій бік. 

– Це моя дівчина, Дарина, – відповідає. – Дашо, а це моя мама – Аліна.

– Дівчина? – не приховує свого здивування жінка. – Я не знала, що у тебе є серйозні стосунки.

– Можемо списати це не те, що ти в принципі нічого про мене не знаєш, – заявляє Ян, а мама невдоволено підтискає уста. Ми таки проходимо у вітальню, і мені стає шалено незручно. Просто всі присутні тут наче на світський вечір зібралися, а не на день народження дівчинки. 

Батька Яна помічаю першим. Вони теж схожі між собою, і мені здається, що цей чоловік зустрічає мене більш привітно, як мама Яна. Або ж йому просто байдуже на те, хто я така. 

Поряд з цим чоловіком бачу доволі привабливу білявку, не набагато старшу за самого Яна, а може навіть мою однолітку. Виходить, це нова подружка цього чоловіка і мачуха мого хлопця. 

Хлопець, чи як його краще назвати, матері Яна також не сильно втік по віку від цієї дівчини. Йому щонайбільше двадцять п'ять, і, дивлячись на його занадто милу зовнішність, складається враження, що у батьків Яна якісь проблеми з головою. Обох на молодих потягнуло… 

– Дашо! Яка зустріч! – з-за столу підводиться білявка з коротким волоссям і наближається до нас. Я не бачила її раніше, а от вона мене, схоже, знає. 

– Дашо, це Ніка – моя тітка і хрещена Юлі, – пояснює Ян, і пазлик у моїй голові починає складатися. Отже, це вона мене лікувала, коли я в гарячці була. 

– Дуже приємно! – потискаю її руку та отримую у відповідь щиру усмішку. 

Рисами обличчя вона схожа на маму Яна, але ця жінка дуже мила і відкрита, а от мама – наче колючка.

– Яне, у тебе дуже гарна дівчина, – мені не подобається погляд хлопця Аліни у мій бік. 

– Я знаю, – Ян також його помічає і злиться. 

Поруч зі мною сідає Ніка, а з іншого боку – сам Ян. Я начебто в безпеці, але відчуття такі, наче в клітку з тиграми потрапила. Тепер я розумію Яна, а ще мені шалено шкода Юлю. Вона-то кожен день у цій атмосфері знаходиться. 

Маленька іменинниця повертається до нас через кілька хвилин. На ній дуже гарна сукня рожевого кольору, у якій дівчинці шалено незручно. 

– Сядеш біля мене, принцесо? – питає хлопець Аліни, а Юля наче стискається вся. Вона явно не любить цього чоловіка, але нічого не може зробити. 

– Ходи до мене, сонечко! – говорить Ніка, і Юля одразу ж біжить до неї. 

– Ніко, не балуй її! У Юлі своє місце є! – невдоволено заявляє Аліна. 

– Вона не собака, щоб мати своє місце! – фиркає Ніка і садить дівчинку собі на коліна. – Ти голодна, сонце? 

– Ні, – хитає головою Юля. 

Я намагаюся слідкувати за усіма тут присутніми, і емоції просто зашкалюють. Батько Яна взагалі на доньку уваги не звертає, а його дівчина практично весь час у телефоні сидить. Аліна постійно чимось незадоволена, а її хлопець почувається повноправним господарем ситуації. 

– Дарино, а чим ти займаєшся? Де навчаєшся? – питає Аліна – і всі погляди одразу ж концентруються на мені. 

– Я навчаюсь в музичній академії. Там само, де Ян, – відповідаю. 

– Ще одна співачка, – хмикає жінка, і за її тоном я розумію, що їй не подобається те, чим займається Ян. – Мабуть, фанатка мого сина. 

– Не зовсім, – намагаюся пояснити, але Ян мене зупиняє. 

– Мамо, що за допит? – питає сердито. – Я не маленький хлопчик, щоб ти контролювала моє життя. До того ж твоє не сильно-то й ідеальне. 

– Яне, мама просто хвилюється за тебе! – втручається батько. – Ми маємо право знати, з ким ти зібрався пов'язати своє життя. 

– Ви серйозно? – фиркає Ян. – Краще б на себе дивилися. Твоїй подружці хоча б вісімнадцять є? А ти, мамо? Навіщо приводити в дім мого однолітка? Ти подумала, що зараз Юля відчуває? Ти і так дихати їй нормально не даєш, а тут ще й новий татко з'явився!