19.

Сьогоднішня репетиція проходить для мене дуже важко, а все тому, що Адам вирішує залишитися і тепер сидить у першому ряді та напружує мене своїм поглядом. 

Намагаюсь вдавати, що мене його присутність зовсім не хвилює, але виходить так собі. Зате Жанна розкривається з усіх сторін, так хоче догодити нашому новому продюсеру. 

Лише під кінець репетиції у залі з'являються “Вільні”. Я бачу Яна, і трохи спокійніше стає. Навіть забуваю про те, що сьогодні бачила на стоянці. Зараз у мене значно серйозніші проблеми. 

– Янчику, у нас чудові новини! – випалює Жанна, коли хлопці зупиняються біля сцени. Я бачу, яким поглядом Ян дивиться на Адама, а той, своєю чергою, підводиться на ноги й здається дуже задоволеним. – Адам хоче стати нашим продюсером!

– Та невже? – у голосі Ковтуна неприхована злість. Він уважно розглядає Адама, а тоді робить те, чого явно ніхто не очікував. – У мене також є для вас новина. Ми з Дашею зустрічаємось!

Ян зупиняється біля мене і цілує в губи. Коротко, але дуже приємно. А тоді бере мою руку у свою і переплітає наші пальці. Реакція у всіх на це дуже різна. 

Поліна усміхається, Жанна розгублено розтулила рота, а Олег потирає підборіддя. Зате Алекс та Адам відкрито демонструють свою злість. Алекс хмуриться, абсолютно незадоволений таким поворотом подій, а Адам не зводить погляду з наших рук.

– Неочікувано, – говорить саме він. – Вітаю вас. Тільки, Яне, стосунки можуть нашкодити твоїй музичній кар'єрі. Як і кар'єрі Дарини. Ти в курсі цього? 

– Мене це мало хвилює, – холодно відповідає Ян, і я йому вірю. Те, що він сказав усім про нас – це дуже великий крок вперед. – Ця дівчина – моя, і всі мають це знати. 

– Яне, ми збираємося у клуб святкувати таку чудову подію, – повертається до нас Жанна. – Сподіваюся, ви з нами. 

– Не сьогодні, – говорить Ковтун. 

– Тоді нехай Даша з нами поїде, – додає Поля. 

– Ні, – відповідає коротко, але так, щоб усі зрозуміли. – У нас з Дашею інші плани. 

– А завтра? – питає Адам. – Я дійсно хочу, щоб прийшли всі. Дашо, що ти скажеш? Невже Ян усе вирішує за тебе? 

Розумію, що таким чином Адам хоче мене зачепити, але я готова триматися. За мене відповідає Ян, якому все це набридає. 

– Завтра у нас також справи, але ввечері зможемо прийти.

– От і чудово, – усміхається Адам і переводить погляд на мене. – Я чекатиму… на вас. 

Ми з Яном залишаємо зал першими. Він проводить мене на вулицю і вже там цілує за однією з колон. Хороший настрій одразу ж повертається, і я не хочу його відпускати. 

– У мене репетиція зараз. Пізніше тебе заберу, добре? – шепоче, заправляючи за вухо пасмо волосся.

– Куди забереш? – цікавлюся.

– На побачення, пташко, – усміхається. 

Саме в цей час з будівлі виходить Адам і помічає нас. На мить зупиняється, а тоді відводить погляд і йде свого Mercedes. Сідає всередину і вже за мить їде геть. 

– Не здогадуєшся, чому він вирішив вас продюсувати? – питає Ян. 

– А ти як думаєш? – питаю. 

– Ти йому сподобалася, пташко, – хмуриться хлопець. – І це погано. Тримайся від нього якомога далі. Я не завжди зможу бути поруч з тобою.  

– Я знаю… – зітхаю. 

Яна кличе хлопець з гурту, тому йому доводиться повертатися. Я ж йду у гуртожиток і вже уявляю, як мине наш спільний вечір. 

Дорогою набираю маму і хочу почути щось хороше від неї. Сильно скучила за рідними, але поїхати до них можу не раніше, як наступного тижня, і то якщо не буде виступу. 

Вже вдома мені пише Ян, що забере о шостій. Вирішую, як краще одягатися, але вибір речей у мене зовсім невеликий. Доводиться зупинитись на джинсах та туніці, а волосся залишаю розпущеним. 

– На побачення зібралася? – питає Кіра, спостерігаючи за тим, як я підфарбовую уста прозорим блиском. 

– Ага, – відповідаю. 

– Нічого собі! У нашої святоші з'явився хлопець! І хто це? Такий же завучка, як ти? – регоче. 

– Ага, ти вгадала, – хмикаю. – Завучка ще той. 

Коли у двері стукають, я якраз взуваю черевики. Не знаю, хто це може бути, але аж ніяк не сподіваюся побачити на порозі Яна, та ще й з букетом білих лілій у руках. Навіть не знаю, від чого я розгубилася більше: від появи музиканта на порозі, чи від того, що у нього в руках мої улюблені квіти. Так, я люблю лілії, але про мою любов до цих квітів знає лише мама. 

– Привіт! – Ян усміхається, а в мене серце падає у п'яти. Який же він гарний! 

– Ян?! – розгублено питає Кіра, а мені так смішно стає. Її вираз обличчя я не скоро забуду. 

– Ага, це я! – хмикає. – Я можу вас попросити поставити квіти у воду? 

– Давай я! – підстрибує з ліжка Маша і забирає букет. 

– Дякую, – Ян їй усміхається, а бідна Маша мало свідомість не втрачає.

Він бере мою руку у свою, і ми разом залишаємо кімнату. Не встигаю зачинити двері, а він уже притискає мене до стіни своїм тілом і цілує так, що дихати важко.