18.

– Практично рік триває процес розлучення моїх батьків, – говорить Ян, коли поцілунки закінчуються, і ми знову повертаємось у реальність. – Все так несподівано сталось, наче вибухнула бомба. Ще вчора у нас була щаслива родина. Моя молодша сестра, якій всього сім тоді було, говорила, що у неї найкращі у світі батьки, а потім вони сказали мені, що хочуть розлучитися. І хоча Юлю у все це не посвячували, вона бачила і чула постійні скандали батьків. Практично рік вони не могли поділити майно, а тоді і Юлю. Найбільше у всій цій ситуації мені шкода саме її, адже сестра ще зовсім мала, а вже змушена обирати, з ким їй буде краще. 

– Мені шкода, – шепочу, а Ян якось втомлено усміхається. 

– Мені також, – хмикає. – Потім з'ясувалося, що у мами вже давно інший чоловік, а в тата – жінка. Тепер Юля змушена жити з цим мудаком, який молодший від мами на сім років. 

– Ти знайомий з ним? 

– Бачив один раз, – бурчить. – Він мені не сподобався, але мамі з ним добре. 

– А твоїй сестрі? – насправді зараз дійсно важливо, що відчуває саме маленька дівчинка. 

– Вона називає його дядько Толя і говорить, що він дарує їй багато подарунків, – пояснює. – Я стараюся не ходити туди в гості. Інколи гуляю з малою, і на цьому все. Кілька днів тому батьки таки розлучилися. Це сталося в той день, коли я залишив тебе одну під дощем. Просто зірвало дах, і я наробив дурниць. Пробач, пташко.

Звісно, мені все ще неприємно згадувати ту ситуацію, але з часом вона забудеться, а те, що Ян мені відкрився – це великий крок з його боку, і я буду його пам'ятати. 

– У твоєї сестри день народження? – питаю, трохи обдумавши все це. 

– Так, у суботу, – відповідаю. 

– Ти підеш? – обережно питаю. 

– Не знаю. Не хочу бачити цього Анатолія, – бурчить. – Мабуть, і тато припхається зі своєю малолітньою коханкою. Ну просто зборище ідіотів. 

– Яне, у мене є ідея, – кажу і затамовую подих. 

– Яка? – хлопець піднімає на мене зацікавлений погляд, а я усміхаюся. 

– Як дивишся на те, щоб провести з Юлею день? Ти можеш завести її в зоопарк чи розважальний центр. Я думаю, вона буде щасливою, якщо ти приділиш їй трохи своєї уваги. 

Ян мовчить, уважно мене розглядаючи, а я не уявляю, що він зараз мені відповість. З цим хлопцем страшно спіткнутися, сказавши щось не те. Я хочу допомогти йому, але боюсь, що він закриється, якщо щось буде не по його. 

– Це чудова ідея, пташко, – усміхається, а я полегшено видихаю. – Тільки є одне “але”. 

– Яке? У тебе інші плани? – питаю.

– Ні, планів у мене немає. Я хочу, щоб ти склала нам компанію. Хочу познайомити тебе з сестрою. 

– Ти серйозно? – важко повірити у те, що щойно почула. 

– Абсолютно, – киває. – То як? Допоможеш мені влаштувати свято для Юлі? 

– Я спробую, – усміхаюся. – Тільки якщо зараз ти підеш зі мною їсти піцу. 

– Ну пішли, – сміється і підводиться просто зі мною на руках. Ян цілує мене в кінчик носа, а я відчуваю, що вся неприязнь, яка накопичилася до цього хлопця, розвіялася, як дим. 

Він може бути хорошим і щирим. Я побачила це сьогодні. Йому важко через розлучення батьків, і тому бувають ось такі вибухи емоцій. Добре, що він відкрився мені. Це дійсно величезний крок назустріч. Тепер я знаю, що йому болить, і зможу знайти найбільш ефективні ліки проти цього болю. 

Ян вмикає фільм, і ми вечеряємо ось так, наче зустрічаємося вже дуже давно. Поївши, відчуваю, як сильно втомилася, і очі починають злипатися. 

– Лягай спати, пташко, – усміхається Ян, коли в черговий раз клюю носом. – Зранку відвезу тебе в гуртожиток, щоб переодягнулася і речі взяла. 

– А ти не будеш спати? – питаю здивовано. На годиннику початок першої ночі. 

– У мене натхнення з'явилося. Хочу записати все, щоб не забути, – Ян цілує мене в щоку і знову зникає за дверима студії. Я ж збираю посуд і коробки, а тоді йду у його спальню. 

Завмираю на порозі та невпевнено роблю наступний крок. Сьогоднішній вечір схожий на сон. Я досі не вірю, що, прокинувшись завтра зранку, Ян залишиться таким хорошим. Щоб перевірити це, треба заснути. Саме тому лягаю під ковдру, не роздягаючись, і прикриваю очі. 

Прокинувшись наступного ранку, перше, що відчуваю – це руку Яна у себе на талії. Схоже, він прийшов до мене вночі й заснув поруч. Тепер він дихає мені в потилицю, а його рука на мені. 

Обережно знімаю її та сідаю. Ян продовжує спати й виглядає таким милим зараз. Не втримавшись, торкаюся пальцями його щоки, і саме в цей момент він розплющує очі. Його пальці огортають моє зап'ястя, і він цілує туди, де б'ється мій пульс. 

– Спіймав, пташко, – усміхається і тягне мене назад на ліжко. 

– Що ти робиш? – розгублено вигукую, коли він міцно пригортає мене до себе. Дихаю йому в шию і не можу поворухнутися. 

– Не хочу тебе відпускати, – заявляє. – Я пісню сьогодні написав. Давно у мене такого натхнення не було.

– Справді? – здіймаю на нього зацікавлений погляд. – Даси послухати? 

– Обов'язково, тільки не сьогодні. Хочу довести її до ідеальності, а тоді послухаєш, – заявляє.