1

СТРУНА І МЕЧ

В безлюдний провулок, вкритий густим синім мороком, в’їхав кінний екіпаж. Пара гнідих звіроподібних коней легко несли просту сіру карету, без гербів на дверцятах. Від масляних ліхтарів на даху екіпажу в холодному, насиченому дощем, повітрі клубилася пара.

Цю непримітну карету знав кожен мешканець жебрацьких районів і намагався не траплятися їй на дорозі.

Гастор Колхаунд. Барон і фактичний правитель доків Капітолія. Владний, жорстокий і небезпечний.

З козел та зап’ятки зіскочили кремезні озброєні чоловіки в шкіряних плащах та куртках. Зі смолоскипами, що сипали іскрами, вони пильно перевірили темні кути, вихоплюючи з темряви купи сміття вздовж стін та розлякуючи зграї щурів.

Всі вони були досвідченими бійцями, відчайдушними рубайлами, і Колхаунд добре платив їм за охорону своєї особи.

Та жоден з них не помітив, як за межею невірного світла смолоскипів та ліхтарів ворухнувся тюк сміття, скидаючи з себе сіру рванину…

Алістер Сетт причаївся серед сміття і темряви цього провулку, очікуючи на свою ціль, і лише нахабні щури були йому компанією. Мішечки перцевої м’яти та полину, які він розкидав навколо, до певної пори тримали сірих тварюк на відстані, але з часом ті ставали все більш настирливими.

Нарешті, з’явився екіпаж.

Цей провулок вів до одного з чорних ходів «Хризантеми», самого популярного борделю, куди навідувалися аристократи і лорди, негоціанти і бандити. За інформацією, наданою замовником, Колхаунд не любив афішувати свої візити до «Хризантеми», і користувався саме цим чорним ходом.

Алістер чув, як екіпаж зупинився в якихось шести ярдів від нього. Чув важкі кроки охорони. Як відкриваються дверцята і сам Колхаунд вибирається назовні, і йде до непримітних дверей в кінці провулку.

Сетт скинув з себе рвання, під яким ховався. Між ним та бароном знаходилося четверо бійців Колхаунда.

Перший так нічого і не збагнув, коли від стіни за його спиною відокремилися стрімка тінь, і ніж з гострим лезом перехопив найманцю горлянку.

Другий встиг щось запідозрити, вхопити краєм ока неясні рухи та почути придушені звуки з боку. Він встиг озирнутися та покласти долоню на руків’я абордажної шаблі, коли той самий ніж, пущений вірною рукою, пробив колишньому піратові ліве око і пронизав мозок.

В наступний момент Алістер інстинктивно пригнув голову і стріла вжикнула над його вухом. В двадцяти кроків від нього, третій найманець, в короткому плащі та каптурі, озброєний легким кавалерійським луком, схибив по неясній цілі в підступній темряві. Лучник миттєво поклав на тятиву нову стрілу, але на Алістера, з ревом розлюченого бика нісся четвертий боєць з охорони барона.

Сетт витяг з поперекових піхов короткі широкі мечі й вступив в ближній бій.

Його супротивник, велетенського зросту здоровило, навіть не мав при собі зброї, йому було достатньо крушити черепа ворогів своїми сталевими кулаками. Обидві руки бійця були закуті в цілісні обладунки: широкі плечі закриті покатими наплічниками, з-під яких виступали сегментовані рукави з наручами, а широкі долоні були вдягнуті в латні рукавиці.

Сетт провів швидку серію спрямованих ударів, але велетень легко відбив їх своїми броньованими передпліччями, і, вгадавши момент, перехопив зап’ястки Алістера, зупиняючі наступні випади: лівий в низ живота, і правий, в шию.

Здоровань розвів руки Алістера в боки, майже відірвавши того від землі і почав розтягувати, наче сорочку на просушці.

– Розверни його! – прогорлав лучник. – Розверни його до мене, Кобе! І я прострелю йому печінку!

– Відчепися, малеча, – прогудів Коб низьким басом, – так буде не цікаво!

Його обличчя, спотворене старими шрамами, розсікла посмішка, величезні кулаки наче промислові лещата стиснули руки Алістера, погрожуючи зламати кістки.

Сетт намагався швидко знайти вихід з критичної ситуації. Броньовані руки найманця були невразливі для атаки, його могутній торс захищав шкіряний колет, поверх якого тьмяно виблискувала крупноланкова кольчуга… Сетт напружився і зі всієї сили вдарив супротивника ногою в пах. Його важкий чобіт із залізними накладками пробив шар складок та хутряної облямівки шкіряних штанів Коба, й впечатався в плоть.

Очі Коба викотилися з орбіт, його рот роззявився в німому крику, а тіло скував спазм болю. Алістер вирвався із захвату, і коротко розмахнувшись встромив обидва мечі найманцеві і шию.

– Кобе!! – прокричав лучник, кидаючись вбік, так, щоб тіло напарника не заважало пострілу.

Але Алістер просто простяг до нього руку, розгортаючи «плечі» вбудованого в наруч портативного арбалету і сам спустив тятиву. Короткий болт вдарив лучника точно в лоба, і відкинув його тіло на тюки сміття.

Гастор Колхаунд дійсно не любив світитися біля парадних дверей «Хризантеми». Тому, на його вимогу було виготовлено дублікат ключів від одного з чорних ходів до закладу.

Кожен його візит проходив однаково. Барон завчасно направляв повідомлення про свій приїзд, і господиня борделю направляла в окремі апартаменти дівчину, яка обслуговувала виключно Колхаунда. Барон проходив чорним ходом до власних покоїв, де лишався на годину або на ніч, причому його люди весь цей час очікували в передпокої, тоді як охорона самого закладу видалялася з тієї частини будинку. Колхаунд довіряв лише своїм горлорізам, і взагалі не терпів щоб хтось, персонал чи інші клієнти закладу, траплялися йому на очі.

Зараз, він як раз переступив поріг того самого чорного ходу, коли за його спиною пролунали крики і брязкіт металу.

Коли смолоскипи впали на залиту дощем бруківку, встежити можна було лише за неясними стрімкими тінями, але смерть останнього зі своїх найманців барон розгледів чітко.

Не вагаючись, Колхаунд різко зачинив за собою двері і опустив важкий дубовий засув.

Сетт не переслідував барона. Він виконав своє замовлення.