Глава 34. Бій.

Незважаючи на полон, що тривав тисячі років, Скипер-Звір не втратив ні сили, ні розуму. Не втратив він і швидкості реакції, бо встиг відчути зачарований Велесом спис, направлений униз, і відскочити убік, бо так би і нанизало його. Це зовні він вкритий міцним панциром, а пащека ж ніжна, беззахисна.

Проти сподівань Скипера, Перун з Перуницею не розбилися у коржик, а м’яко опустилися на каміння, використавши левітацію. І все ж Звір відчував, що вони ще зовсім юні, ненавчені, сили свої отримали нещодавно, тож не можуть ними скористатися у повну силу. До того ж у цьому світі ще не чути було ні чародія Велеса, ні інших Сварожичів, братів Перуна. То це гарний шанс поквитатися з Перуном, хай навіть він і з дівкою якоюсь. Діву-Додолу Скипер не зустрічав раніше, хоч і відчував у ній певну силу. Нічого, вже з парою шмаркачів він справиться. Непокоїла трохи зброя, зачарована Велесом, та в невмілих руках вона нічого не значить. Скипер – прадавня темна сила, двом дітям з ним ніяк не справитись! До того ж, немає вже братів Сварожичів, які могли б його знов замкнути на тисячі років. Немає ні дубової темниці, ні зачарованих ланцюгів, ні саркофагу з магічними запорами. Немає нічого, що могло б втримати його. Навіть, якщо хлопчиську вдасться поранити тіло списом, що малоймовірно, та вбити його навіть зачарована зброя не в змозі. Тож він відновиться і продовжить бій. Так, сьогодні він отримає таку довгоочікувану свободу, дяка песиголовцям. Сьогодні він повернеться на Землю, і встановить своє панування над двома світами, світом песиголовців і світом людей. Сьогодні його день!

Ледве Перун з Перуницею приземлилися, як Звір кинувся на них. Ілля ледве встиг відштовхнути Богданку за камені, а сам виставив списа. Скипер відсахнувся, стикатися із зачарованою зброєю не хотілося, він почав нападати то з одного, то з другого боку, рухаючись швидко, мов вітер, і намагаючись послабити противника, вивести його з рівноваги, дочекатися помилкових дій і тоді знищити.

Ілля сам собі здавався незграбним із довгим незручним списом. Він ніколи раніше не стикався з такою зброєю, а Звір не давав і миті, щоб зібратися, тож доводилось лише відбиватись, виставляючи гострий спис перед собою. Прийшли одні вбивати чудовисько. Воно ж велетенське! А швидке яке! Тепер ясно, що відчуває крихітне мишенятко перед носом у кота.

 Ах, щоб йому! Зуби Звіра клацнули дуже близько, навіть краплі слини потрапили на обладунки, зашипіли, роз’їдаючи їх. Цього ще не вистачало, кислота чи що? Здригнувся, згадавши, як вони летіли крізь «колодязь», а внизу раптом показалася червона пащека. Якби потрапили до неї, то й закінчився б бій, не почавшись.

Скипер зробив вигляд, що нападає справа, а сам вдарив лапою з протилежного боку, і збив би з ніг, коли б Ілля не встиг на автоматі піднятися у повітря, дяка урокам Креза. Вже не опускаючись, він почав кружляти навколо монстра, так він отримав більшу свободу дій і кілька разів навіть зміг вдарити  Звіра списом. Та наконечник списа лише дряпав панцир, захист у нього був бездоганний. Але ж зброя зачарована! Невже за тисячі років і з нього чари спали? Та ні, Скипер списа жахається, отже, побоюється, а що броню не пробити, та що дивного? Коли ти левітуєш, нема тієї сили удару, яка потрібна. Та як підступитися до Звіра, який скаженіє?

Кілька разів Скипер ледве не спіймав Іллю, він розмахував довгими пазуристими лапами, навіть розпоров чобіт. Його зуби, схожі на шаблі, клацали зовсім близько, а краплі слини виїдали на обладунках дірки.

Спробував Ілля блискавками дістати чудовисько, та, як і розповідали, його броня відбивала блискавки, вони, повернувшись, вцілили у скалу, мало не присипавши Богдану уламками. Ой, краще б вона поверталася на поверхню, бо щось у перемогу вже мало віриться.

Точніше, зовсім не віриться. Бо черговим ударом лапи Звір таки збив Іллю. Той впав, покотився, вдарився головою. Шолом пом’якшив удар, та у голові шуміло, а в очах розпливалося та двоїлося. Здавалось, не одна, а дві жахливі рогаті голови схиляються, задоволено мружачись, а потім з ревом відкривають червоні пащеки, стікаючи слиною. Ілля намагався намацати списа, та марно, падаючи, він його загубив і був зараз абсолютно беззахисний.

Та раптом у розкриту пащеку, що мало не вхопила Перуна, полетіли зачаровані стріли, одна, друга, третя... Вони впивалися у ніжне горло Звіра, спричиняючи неймовірний біль. Скипер заверещав на таких нотах, що вуха позакладало, почав кидатись у усі боки, намагаючись полегшити біль, та хіба ж такими пазурами витягнеш з горла стріли?  Він ледве не наступив на Іллю, та поруч опинилася Богданка, допомогла встати, потягнула за каміння.

Звір так бився об землю, що зі скелі почали скочуватися великі камені. Та він так усе рознесе! Треба його зупинити! Ілля якраз прийшов у себе, схопив спис, що валявся неподалік і знов злетів у повітря. Богданка почала стріляти, хоч стріли, потрапляючи у захищену панциром шкіру, не могли спричинити шкоди, та відволікали Звіра. Тим часом Ілля примудрився опуститися йому на спину. Якби той продовжував метушитися, втриматись не вдалось би. Але якраз Скипер зрозумів, звідки стріляли, і, припавши на лапи та примруживши очі, щоб у них не вцілили стрілою, почав наближатися до схованки Богданки.

Ілля побіг прямо по хребту чудовиська, добре, що той був такий величезний, що навіть не відчув цього. Діставшись до шиї, зупинився на мить, намагаючись зрозуміти, де знаходиться сьомий шийний хребець, бо саме там повинен були великий нервовий вузол. Якраз Скипер схилився, щоб ухопити дівчину, сьомий хребець випнувся і Ілля вклав усі свої сили, щоб увігнати в шию монстра списа.

Все вийшло! Сам Ілля злетів із спини чудовиська, відкотився подалі, щоб не бути задавленим, і поспішив до Богданки, пересвідчитись, що з нею все добре.