Глава 29. Ключ у книзі.

- Доведеться визнати, що заговорену Велесом зброю нам не здобути...

- А ще той змій семиголовий... – мама Іллі навіть очі долонями затулила, уявивши чудовисько.

Та Богдана поспішила її заспокоїти:

- Усі змії по Дніпру залишилися лише в легендах, їх вже давно чи то богатирі винищили, чи, може, самі поздихали. Печера була покинута та занедбана ще до затоплення, лише груда кісток, серед яких і людські, говорила про те, що колись там жило чудовисько.

- Можливо, - добавив Крез, - сам Перун приставив того змія оберігати зачаровану зброю, коли наближалася Ніч Богів і сам він вже не мав змоги втілюватись на Землі. Та з часом змій здичавів, а, може, поблизу вже не вистачало корму, тож і почав літати на полювання та нападати на людей. От вам і основна різниця між зміями, навіть крилатими, і драконами. Я теж був прив’язаний до одного місця тисячі років, та не піддався деградації, навпроти, постійно займався саморозвитком та самовдосконаленням!

- І ми цінуємо це! – Богдана погладила дракона по щоці. – Та як же нам дістати лук та спис?

- На жаль, - Крез закотив очі, - на жаль, я не бачу можливості...

- Тоді відкладімо, поки що, це питання. Є ще й інші, - Богданка взяла до рук старий лист. – Про який ключ йдеться? Ось: «Ключ у книзі».

- Напевне, той, що відмикає схованку із зачарованою зброєю, - бабуня підняла книжку, потрясла її. – Та я ніколи того ключа не бачила, можливо, він десь загубився... Треба переворушити горище, скриню... Іллюхо, бери ліхтар, та вертайся нагору.

- Стій, - мама опустила долоню на коліно сина. – А що, як мається на увазі не конкретна річ, а якась підказка? Я вважаю, що треба перечитати усі казки, десь у тексті зашифроване послання!

- Ого! – округлив очі Ілля, перечитувати розповіді, що так лякали його у дитинстві, зовсім не хотілося. – Книжка чимала! Нам треба місто рятувати, а ми будемо казки читати?

- Якщо треба...

- А, може, все набагато простіше? – Богдана забрала книгу із рук бабуні, покопирсала товсту стару обкладинку і витягла на світ божий круглу бляху, на якій чітко виділявся опуклий знак перуниці – коло, що означає «сонце» перетинає зігзаг, блискавиця. – Ось воно! Це – перуниця.

- Та це зовсім не схоже на ключ, - бабуня узяла бляху до рук, піднесла до очей, - швидше на медальйон. – Ще й по обідку якісь риски...

- Це, точно, ключ! – переконувала Богданка. – Гадаєте, чому він такий опуклий? Тепер треба лише знайти такий самий малюнок у Зміїній печері, вставити цей диск і натиснути! Скеля посунеться, двері  відчиняться! Просто, мов два на два помножити!

- Схоже на правду, - погодився дракон. – У давні часи такі ключі, дійсно, застосовували, коли треба було надійно заховати щось цінне, бо ніщо інше, крім конкретного «ключа» прохід не відімкне.

- Чудово! Тепер нам залишилося всього лише знайти у печері викарбуваний знак! – з деяким сарказмом мовив Ілля.

- Дійсно, це не буде просто, - кивнув дракон. – Печера чимала, частково зруйнована, а той знак такий невеличкий... Краще цю  ідею залишити.

- Та у нас ще є одна підказка! – не здавалася Богданка. – Пам’ятаєте, я читала легенду про старого чарівника, який бував у печері і розповідав, що перші двері – залізні? Потрібні магніти, які вкажуть, де шукати прохід! У нас вийде!

- Дівчинко, - покачав головою Крез, - коли б це було на поверхні, був би ще якийсь шанс, але не забувай, що та печера знаходилася коло самої води, тож тепер, після затоплення, вона опинилась на глибині кількох десятків метрів, до того ж,  ще й частково завалена кістками та камінням. Хто в змозі проводити пошуки в таких умовах? Хто з нас дихає під водою? Я – точно, ні, я не водоплавний дракон. І Перуну з Перуницею це не під силу, бо вода – то не їхня стихія.

А тут і Ренат вставив своє слово:

- Не треба ще забувати, що на пошуки потрібно багато часу, навіть, якщо вони будуть вдалими. А час працює проти нас. Чим пізніше ми заявимось до проходу між світами, тим більше песиголовців встигнуть перейти на Землю, тим краще вони будуть озброєні і... тим вірогідніша буде поява Скипер-Звіра. Чесно, я сам у сум’ятті, не знаю, що і порадити... З одного боку треба якомога швидше починати бій, з іншого – без зачарованого списа та лука не здолати древнє чудовисько.

- Тоді треба йти по зброю!

- А що, коли час ми втратимо, а зброя Перуна так і не буде знайдена? До того ж є ще однин важливий аргумент. Я вже казав, що Скипер-Звір просто велетенський, а прохід не надто широкий, якщо він буде пробиратися на Землю, то розкурочить усе! Село Волоське, що знаходиться неподалік, напевно, буде зруйноване. Вивернуті скелі перекриють Дніпро, порушать течію, вода затопить навколишню місцевість, населені пункти, люди загинуть,  зупиняться гідроелектростанції... А що він може наробити у цьому світі, як вибереться? Тільки уявіть його лють після тисяч років у полоні? Усі наслідки неможливо, навіть, передбачити!

- Тоді треба якнайшвидше завалити прохід, - Ілля зовсім посумнішав, обидва варіанти не гарантували перемогу.

- Ми маємо розділитися! – вигукнула Богданка. – Хтось поспішить до проходу між світами, а хтось – до острова Перуна за зброєю!

- Я – пас! – підняв лапи Крез. – Я не водоплавний! Ніхто з нас не здатен перебувати довгий час у воді, та ще й на такій глибині. Хіба що бабуня, - вже в жарт. – Бабуню Олено, ви, часом не займалися у молоді роки пірнанням?