Глава 24. У пастці.

Ще ніколи не відчував себе Ілля таким безпорадним. Навіть, коли заблукав у нереальностях. Навіть, коли не міг викликати в собі силу Перуна. Бо зараз він був у вигляді бога, та абсолютно безпомічним. За скляною стіною билася його матір, марно намагаючись жіночими кулачками зруйнувати пастку.

- Синку! Синочку!

Ілля чітко чув рідний голос, та не мав змоги навіть ворухнутися. На губах завмерло, та так і не зірвалося відчайдушне: «Мамо!»

А з протилежного боку хтось повільно наближався. Кроки гулко відлунювали, немов непоспіхом надходила невідворотна доля. Цок. Цок. Цок. Моторошно ставало від цього рівномірного звуку, мурашки пробігали по шкірі. Цок. Цок. Цок.

Фігура наблизилась, і Ілля впізнав юнака, який підходив до нього у кав’ярні, щоб попрохати телефон. Азель. Ватажок сироїдів. Виродок з людського племені. Він зупинився неподалік, підняв очі догори, роздивляючись безпорадного ворога. Чисті очі дивилися спокійно, на вустах грала ледь помітна усмішка.

- Здрастуй, Перуне! – голос був тихий та приємний.

Як людина може творити такі безчинства?! Та ще й з таким ангельським виглядом?

- Нічого-нічого, не відповідай, я не ображуся. Знаю, що зараз ти схожий на немовля, що тільки-но народилося, і не в змозі навіть розмовляти, чи не так?

Азель не чекав відповіді, бо його опонент був позбавлений можливості відповідати, він насолоджувався тим, що відбувалося.

- Гадав, що ти такий великий та могутній? На кожного бога можна знайти управу. Хочеш спитати, яким чином я тебе поневолив? Скажу. Наука допомагає інколи творити справжні дива. І знищувати дива також. Поспішати нам нема куди, так, мій солодкий ворог? Солодкий, бо такий присмак у тріумфу. Хвилину тому ти і сам відчував його, коли знищував моїх охоронців. Та я не такий простий, як ти гадав. Коли воюєш з богом, то повинен мати не одну карту у рукаві. Так ось, маю перед тобою похвалитися, щоб ти оцінив мої таланти... перед смертю. Так про що я говорив? Наука. Наука – то цінна штука. Мої вчені навчилися витягувати і концентрувати випромінювання, що йде із самого Пекла. Багаторічні дослідження довели, що воно здатне впливати навіть на божественні сили, наприклад, паралізувати їх, як зараз. Кажеш, що бував Пеклі і повернувся неушкодженим? Знаю, я читав історію. Та все залежить від концентрації! Досі ми вважали, що вбити бога неможливо, та дослідження показали, що можливо все. Важлива лише концентрація. Хочеш подивитися, як це відбувається? Покажу, я сьогодні у доброму гуморі.

А все ж він побоюється – вирішив Ілля. Бо поодаль за Азелем вистроївся ряд песиголовців з автоматами напоготові. Та дарма, їх ворог, дійсно, потрапив у розумно розставлену пастку. Сили Перуна відчуваються, б’ються усередині тіла, немов намагаючись його розірвати, та тиск зовні такий, що то все марна справа. Коли б хоч міг говорити, може, виторгував би у Азеля хоч життя матері. Та що він може запропонувати взамін? Та й так зрозуміло, що неньку не випустять з каверни живою, бо їм не потрібні свідки... А він, герой, гадав, що врятує рідну людину. Ні на що ти не здатний, Іллюшко... І це розчарування у собі, ця зневіра гнітили душу, різали на шматки. Нездара...

Тим часом Азель підійшов до стіни, де знаходилось щось на кшталт пульту управління, узяв зі столу пояс, який подарував Іллі Крез, із футляром для циліндра-палиці, обережно підняв за кінчик, мабуть, до самого божественного артефакту торкнутися не мав змоги. Підійшов до скляної стіни, натиснув на кнопку, відкриваючи прохід.

Матір, слабка жінка, кинулась на нелюдя, намагаючись відштовхнути від сина, та той лише відкинув її ударом ноги. Мати вдарилась головою і застигла у кутку. Усе єство Іллі ревіло, рвалося назовні, та ні єдиного поруху зробити йому не вдалось.

- Дивись уважно, Перуне! Дивись, поки ще можеш дивитись! – Азель швиргонув пояс у приміщення між скляними стінами.

Пояс із циліндром спалахнув, розсипаючи пекучі іскри, і за мить від нього не залишилось і сліду. А Азель зачинив прохід і відійшов, щоб було видніше ворога.

- То як? Навіть цієї концентрації випромінювання виявилось достатнім, щоб стерти з історії навіки цю жалюгідну зброю! А коли я переведу важіль на одну щаблю вгору, - він повернувся до пульту і з ніжністю погладжував чорний важіль, - то те саме станеться і з тобою! О, я вже уявляю це приємне видовище! Такі собі феєрверки на честь перемоги над ненависним ворогом! Не знаю, Перуне, чи надто зашкодить це тобі справжньому, тому, що сидить у своєму казковому палаці на Сьомому Небі, та  це тіло, яке ти так старанно готував, буде знищене назавжди. Гадаю, що і втрата такої частини твоєї сутності не минеться без сліду. Відновлюватися тобі доведеться ще довго, а шукати нове тіло, здатне вмістити божественну силу, ще довше, тож якусь тисячу років ми поживемо спокійно. За цей час, можливо, вдасться захопити не одне місто, а увесь цей світ. Заманливо...

Мати у кутку заворушилася, та що з того, коли її чекає загибель від кликів та пазурів песиголовців?

А Азель, мов дражнячись, поводив тонкими пальцями по чорному важелю, обіймав його долонею, пестив.

- Одна єдина поділка віддаляє тебе від вибуху... Як воно? Що ти відчуваєш, Перуне? Ох, як шкода, що не можеш розповісти! Мене завжди цікавили людські емоції! – ватажок сироїдів запитально схилив голову, вдивляючись в обличчя ворога. – Шкода... Шкода... Навіть емоції ніяк не відображаються, та це не сила твоя, це – слабкість, бо застигли твої м’язи, не дають поворухнутися... Але я уявляю, що робиться зараз у твоїй голові. Як хочеться тобі зараз увігнати в моє м’яке тіло гарячу блискавку... Та ти безпорадний! Слава науці! Хочеш запитати, чого я тягну? Щоб вбити тебе потрібна одна лише мить, та так приємно поговорити із розумним співбесідником. Ха-ха! А ти знав, що найкращий співбесідник той, який мовчить і тільки киває? На жаль, ти і кивати не можеш, та я уявлю, що ти це робиш... Ні, я просто хочу продовжити твої муки, Перуне! Скількох моїх сироїдів ти вбив?! Вже й не порахую! Ти мав би за це вмирати тисячу разів, та я не можу розтягнути твою смерть! Зате я можу заставити тебе страждати зараз, у передчутті смерті! А ще я можу заставити тебе дивитись, як твою матір жертимуть у тебе на очах! Це ж буде весело!