Глава 8. Уроки.

- Вставай, друже, вставай! – загримів у вухах голос дракона. – Якщо ти хочеш, щоб песиголовці не поснідали твоїм ніжним м’ясцем, то вставай і тренуйся!

Ілля знехотя піднявся, ентузіазму – нуль. Хочеться втекти безбач і сховатися, та хоч на безлюдний острів. Песиголовці із їхніми жахливими іклами – то тобі не стусана отримати від якогось нахаби. Можуть живцем зжерти...

- Отже, почнемо урок, мій юний друже, - дракон піднявся, склав передні лапи з довгими пальцями, що робило їх схожими на руки, на животі і став походжати взад-вперед по луці. – Песиголовці – це збірна назва кількох племен чужинців із паралельного світу, які через таємні проходи пробиралися до нашого світу, часом цілими племенами переселялися до нього. Вони зустрічалися не тільки в наших краях, а й в Америці, Індонезії, Індії, Африці, на Молукських островах та в інших місцинах. Розповіді про песиголовців можна зустріти не тільки в казках, а й у творах Геродота, Гесіода,  Плінія Старшого, Мегасфена, Ктесія. Згадували про них і Марко Поло, і Блажений Августин, і Плано Карпіні. В представників деяких племен було лише одне око на лобі, в інших – ріг, а то й два на голові, в третіх – лише вкрита шерстю голова, схожа трохи на собачу, були серед них велетні і були невисокі. Та усіх їх вирізняла надзвичайна кровожерливість та жорстокість. Жити в мирі з іншими мешканцями Землі їм не вдавалося через те, що вони харчувалися сирим м’ясом та кров’ю, ніяких моральних принципів не дотримувались, тож часом нападали і на розумних істот. На захист людей ставали боги та герої, особливо відзначився сам Перун, тож потроху цих хижих істот винищили, а ходи позакривали. До речі, по Дніпру було в давні часи безліч печер, через які до нашого світу приходили представники зміїних царств та песиголовці. Та славний Перун, знищивши чи загнавши назад ворогів, запечатав проходи, б’ючи у каміння блискавками, так, що воно розплавилося, це у нього добре виходило. Завдяки цьому тисячоліттями вони не могли пробратися до нашого світу. Та, мабуть, десь відкрився-таки прохід, бо я відчуваю дух песиголовців, що йде від Дніпра. Згодом ти навчишся їх чути і бачити, це прийде само собою.

- Крезе, а можна ще дещо спитати?

- О, людино, ім’я тобі – Цікавість! Питай.

- Коли Перун боровся із зміюками, то як так трапилось, що ти йому служиш? Чи він силою примусив тебе охороняти скарби, сховані у кургані?

- Хлопче! Ти, як і багато хто з людського племені, у корені невірно собі уявляєш усе! Ніколи не змішуй величних та благородних драконів із крилатими чи безкрилими зміями! Зміїні царства знаходяться у паралельних світах, та вони пробивали шляхи до нашого світу, щоб захоплювати багатства чи крали людей, щоб перетворювати їх на рабів. Хоча гарних дівчат брали для втіхи, бо змії мали можливість приймати людську подобу, звичайні собі перевертні. Втім, не слід плутати їх із нагами, які походять із Нагалоки, нижнього ярусу підземного світу, та на початку часів широко розселилися. Вони мали зміїний хвіст та людську верхню частину, та могли приймати і іншу подобу. На землі вони вважалися духами річок, озер, струмків, ставків та інших водоймищ, бо дуже полюбляють воду. Також ти не повинен путати нас із звичайними динозаврами, які були не розумною расою, а дикими тваринами. А ми, дракони, споконвічні мешканці цього світу, древня вища раса, цивілізовані та мудрі. Ми з давніх давен населяли Землю, жили у співдружності із природою, займалися самовдосконаленням. Дракони дійшли до такого рівня свого розвитку, що навчилися мандрувати світами. Коли боги почали заселяти землю новою расою, людьми, дракони допомагали їм. Та коли людство, мов мурашня, вкрило гори та рівнини, стало тісно нам в одному світі, до того ж люди метушливі та галасливі, тож більшість представників моєї раси переселилися до інших світів. Та деякі, як я, залишилися, щоб допомагати людству. Із Перуном я товаришую дуже давно, не раз сиділи ми разом за кухлем медовухи (ну, хтось за кухлем, а хтось за діжкою, звісно) та вели філософські бесіди. Тож я сам погодився стати охоронцем його атрибутів, коли наблизилась Ніч Богів, та дочекатися його повернення. Вже й скучив за приязним співбесідником.

- Все так складно, - пожалівся Ілля. – Змії, наги, дракони...

- Все було просто, доки не з’явилася людина, а ось тоді стало все складно, бо люди не вміють дружити з іншими расами і не люблять тих, хто не схожий на них.

- Не всі люди однакові, - став Ілля на захист людства.

- Та й не всі дракони однакові, - погодився Крез. – Зустрічалися і виродки. І так можна сказати про любу розумну расу. Розум – то зброя, яку можна повернути на добро чи на зло. Та повернемось до тебе. Тепер ти маєш  зброю, палицю...

- Яка стріляє блискавками, - встряв Ілля.

- Помиляєшся. Це звичайна собі бойова палиця, і вона не стріляє блискавками. Вся сила – у тобі, ти можеш «стріляти» і голими руками, та це не надто зручно. Палиця допоможе направити блискавку в потрібне місце, націлитись.

- Он воно що... – Ілля з острахом поглянув на свої долоні, не вистачало ще підсмажити себе власними руками.

- А ще вона служить, - продовжував дракон, - патерном, що допомагає «перемкнути» тебе на сприйняття божественної сили. Можливо, пізніше ти навчишся обходитись і без цього, та зараз це тобі необхідно, тож бережи палицю. Щоб не загубити, надінь ось це, - Крез простягнув юнаку пояс з прикріпленим до нього невеличким шкіряним футляром, як раз по розміру циліндра, і задоволено «посміхнувся»: – Будеш тепер носити на шкалт пістолету.

Ілля слухняно застебнув пояс на талії: