Розділ 19 Зніміть маски, панове!

Розділ 19

Зніміть маски, панове!

«Можливо, брешеш собі?

Брешеш, що ти хороший,

 котрий прикидався поганим.

Можливо, ти поганий?

І лише прикидався хорошим?»

(Форсаж, Міа Таретто)

Іван в очікуванні появи Родиона вирішив політати над Елізіумом і познайомитися з місцевою флорою та фауною з висоти пташиного польоту.

Елізійський ґрунт він уже прозондував і той виявися дуже підступним і нетривким. Під ногами постійно щось коливалось, ніби там шахтарі бурять породу, добуваючи вугілля. Дивно, що на це тут ніхто з місцевих не звертав уваги. Можливо тому, що пішохідний спосіб пересування вже давно втратив актуальність по причині автономних польотів. Крила були у всіх і всі ними спокійно користувалися.

Тільки для Вані перші польоти виявилися не зовсім вправними. Поки перший раз долетів до Дуба, щоб забрати Лук, декілька разів уписався у натовп, що сновигав туди-сюди по базару. А коли повертався назад до Клаповуха, мало не збив величезну муху, що пікірувала з квітки на квітку, наче реактивний літак. Ну добре, добре, збив. Кається. Але ж вона сама винна. Прямо перед носом літала, набридаючи дзижчанням. Зате зараз освоївся і мало по малу призвичаївся реагувати на сторонні предмети.

Треба бути дуже обережним, щоб знову не опинитися у лапах Песиголовців. Надто небезпечно потрапити на очі Їн-Луну зі Щитомородом. Ваня ж зараз повинен бути у Райському Саду та тирити яблука, а він, зараза такий, вишиває над Елізіумом, наче нікому нічого не винен. А Яга молодець! Одразу зметикувала, де і чим можна поживитися. Тільки не сказала, яким чином можна з Тартарії до Елізіуму перестрибнути.

Та Іванові знову пощастило. Коли розмову було закінчено і Яга побігла утихомирювати Васю, тобто Василиска, юнак з розгону застрибнув у калюжу. Дуже вже хотілося хоч на чомусь вимістити зло, яке накопичилося у душі. Та калюженція виявилася не простою, а із секретом, який добряче вкусив Івана за литку. Секретом виявилася істота з фіолетовим тільцем і телеантенами замість очей. Вона вибулькнула на поверхную і послала в адресу прибульця чималий потік елізіанської лайки, а коли заспокоїлась, то пояснила:

—  Ця калюжа – то не портал до Елізіуму. Якщо бажаєш туди перестрибнути, то для цього існує інший спосіб. «Двері по найму» називається. Одні з них наразі якраз за наступним вигином дороги пришвартувались. Якщо поспішиш, то, можливо, наздоженеш.

— А що воно за штукенція така? — здивувався Іван. У нас на землі двері стаціонарні і не переміщаються.

— Це у вас. А у нас Двері оснащено крилами і працюють вони за принципом вашого земного ліфту. Замовляєш, вони прилітають. Ти кидаєш у скриньку, що на дверях, золоте яблуко, призначаєш місце посадки. Двері прочиняються, ти заходиш, двері зачиняються і несуть тебе, куди треба. Усе просто і без виламостів.

— Ого, у вас тут технології! — присвиснув Ваня. — От би на Землю хоч би одні такі прихопити. Красиво, зручно і ніякого шуму і диму від реактивних вихлопів. Екосистема спасибі скаже.

Ваня на хвильку замріявся і втратив пильність, необережно натиснувши на кнопку крила. Крилорізка враз розкрилась і щетинилась лезами. Мимо як на те пролітав транзитний туристик у пошуках Дверей і злякався, що зараз Іван його вбивати буде. Запросив пощади, бідолашко. Ваня прикинув, що ця ситуація йому на руку і скористався моментом. Він зажадав за «помилування» елізійські лахи. Тепер його точно ніхто не впізнає, навіть якщо дуже постарається.

Маска, яку Іван видобув із транспортного наплічника туриста, також дуже стала у нагоді. Надягаєш таку цяцю і вйо на маскарад. Клац пальцями – у тебе морда Єдинорога, клац вдруге, і ти йоркширський тер’єр. Бомбецька штукенція. Коштує, напевно, шалених грошей, а Вані задарма дісталася. Не помітив, як від Песиголовців заразився. Що не кажіть, а халява – штука заразна.

Пізніше виявилося, що у користуванні Маскою теж були свої нюанси. Щоб її зняти, треба було знати чарівний пароль. Цього Іван не передбачив, а туриста вже і слід охолов, бо зрадів, що хоч живим вибрався.

— Мда. Ситуйовина. Ну, якось то воно буде, — промимрив юнак, ховаючи у Крилорізку смертоності стилети. — бо не може того бути, щоб якось то воно не було. — це його ще Баба Яга вчила, коли служив у неї Ловцем Загублених Душ. А от що з браслетами робити, не знає, чи прикидається, що не знає. Щось передати вирішила. Невже розрив-траву? Здається, Ваня щось читав про таку рослину, коли передивлявся магічні книги Лісової Господині у Хатинці на Курних ніжках. В будь-якому випадку, треба дочекатися Родиона.

Взагалі-то Іван волів би мати в помічниках Колю, але ельф виявився хитрішим і відсік усі спроби зв’язатися з другом. А те, що Коля досі його друг, Ваня ні крапелиночки не сумнівається. То тільки Коліна бравада. Демарш проти Ваніного нового статусу. Посердиться і заспокоїться. Нікуди не дінеться. Ще сам примчить просити поради чи допомоги від ельфійських чарів. Треба набратися терпіння і зачекати. Трохи часу, і усе налагодиться. Тільки от мармизу Родиона гидко бачити знову. Який із нього соратник? А що буде, коли він дізнається, що його супер-інтелект до Івана перекочував? Мабуть, зовсім озвіріє від заздрощів.

— А ми йому не скажемо. — почулося біля самого вуха.

— Що за дивина? Хто це зі мною розмовляє? — сіпнувся від несподіванки Ваня і мало керування не втратив, але вчасно вирівняв рівновагу. Крила – не ноги, тож дивитися треба в обидва і не ловити ґав.

— Це я, твоя Жива Маска. — почулося у відповідь. — Потягни себе за вуха,  а то мені незручно.

Ваня механічно виконав прохання і завмер, відчувши, як по обличчю прокотилась холодна хвиля і маска сіла, як влита.

— Отак набагато краще. — почулося у вусі. — Як же мені набридло звикати до нового господаря. — пожалілася вона. — Знову дурні накази виконувати. Відпочити ніколи. Переходжу з обличчя на обличчя, наче перехідне знамено.