Розділ 18 Угода

Розділ 18

Угода

Дозволь собі літати.

 І не слухай тих,

 у кого немає крил!

Справу було зроблено. Клаповуха забрали роботи-прибиральники. Точніше те, що від нього залишилося. А Маякнутого чіпати не стали. «Маякнули» пару разів по голові та пригрозили, якщо комусь розбовкає про напад і пограбування, опиниться там, де зараз співмешканець, тобто на заводі по переробці «Утиль-Елізіум».

Маякнутого двічі попереджати не довелось. Він злякався за свою шкуру і запевнив, що триматиме рот на замку. Потім поплентався ховати Паувка. Ридав так, наче родича втратив. Ну і нехай. Історія буде правдоподібнішою. А якщо хтось почне розпитувати, пояснить, що Клаповух загинув по дурості, втрутившись у процес асиміляції. Павука не вберіг і сам на переробку відчалив. Загалом, звичайне життя. На Елізіумі і крім них проблем вистачає.

Іван полегшено видихнув, коли у руках знову відчув тугий Лук і шорстке оперення Стріли. Нарешті разом! І де той Дуб зі Змієм завіялися? Невже їм байдуже, що Ваня з їхньої милості потрапляє із халепи у халепу? Добре, добре, не зовсім із їхньої, але усе-таки. Дуже доречним виявився сейф Клаповуха, захований попередньо у стінці п’ятнадцятого ярусу. Маякнутий спочатку не хотів ділитися, але коли Песиголовці витягнули плазмо-пукалки, одразу став зговірливим і щедрим.

З сейфу дістали купу різних артефактів, викуплених, чи просто поцуплених Клаповухом у заїжджих туристів, а ще маленьку скриньку із золотими яблуками. Частину артефактів Ін-Лун запротоколював, а частину сховав у транспортний мішок. Сказав, що ті речі ніде не числяться, тож на них немає запитів, а раз немає запитів, то вони безхозні, а раз безхозні, значить його. Ну справжній земний поліціянт. Коли Щитоморд запротестував, що там є і його доля, Їн-Луну довелося поділитися. 35% від виручки дісталося Щитоморду, адже він поки що солдат-салага, а салагам негоже ображати ветеранів воєнної служби, а то ще по мордасам можна відхватити.

Іван байдуже спостерігав за розподілом награбованого добра і не втручався, доки не прийшов час ділити крила. Тут він проявив наполегливість і принципово випросив для себе вбивче п’яте крило Клаповуха. На вигляд воно було звичайнісіньке, але тільки-но натискалась потаємна кнопка, як оперення ощетинювалося п’ятисантиметровими лезами. Чик-чик ними, і купуй поминальний вінок противнику. Тільки шкода, що достойну пару для нього так і не вдалося підібрати. Довелося задовольнитися звичайним крилом, яке більш-менш підходило за кольором та розміром.

— Пам’ятай мою щедрість, Стрільцю, — гостро зауважив Їн-Лун. — Якби не я, то ти б зараз годував Жукерів власними мізками.

— І мою. — докинув Щитоморд. — Якби не я, то не бачити тобі Крилорізку, як своїх вух. Вона мені теж сподобалася.

 — Дякую, а можна, ломакою? — підкусив Песиголовця Ваня, але той не зрозумів натяку. Що взяти із прогульника.

— А як щодо яблук? Може, також поділитесь? Я за справедливість.

— Яка ще справедливість? У нас в Елізіумі такого поняття не існує. Та й взагалі,  ніде не існує. — оскалився у посмішці Їн-Лун. — Бачиш, у нас зі Щитомордом по три голови на брата. А знаєш чому? Але ні. Краще тобі не знати.

— Невже? А я думав, що тільки Яга може так позбиткуватися з нещасних. Виходить, Елізіум також прогниле болотце?

— Не рівняй дупу з пальцем. — несподівано став на захист тимчасової домівки Щитоморд. — Де Ягини, і де Песиголовці? Видно, ти ще мало знаєш про нашу расу. Щоб ти розумів, трьохголовість – це генна мутація, збій геному. І ми у тому не винні. Ніхто не винен. Нас з братом ще при народженні представники громади Песиголовців відібрали від матері і хотіли вбити прямо у Прадавньому Лісі, але Елілль вирішив по-своєму і забрав сюди на службу. Гориничів усюди бояться.

— Співчуваю. Але ж мені треба буде якось потрапити в Полярну Акваторію. — продовжував гнути свою лінію Іван. — Як я туди потраплю без грошей?

— Як на мене, слушне зауваження. — довелося погодитися Їн-Луну. — Тобі справді треба буде хабара давати перевізнику. До речі, його Хароном кличуть.

— Я що, через Стікс перебиратись мушу? — злякано скрикнув Іван. — Я на таке не підписувався.

— Ще й як підписувався. Зараз натисну кнопочку і від тебе тільки купка астральних атомів залишиться. — зло прогарчав Їн-Лун. — Ти думав, Стрільцю, що зможеш нас перехитрити? Ми хоч і мутанти, але справно петраємо. Ти сподівався, що схопиш яблука, артефакти, Крилорізку і пірнеш під захист правічного Дуба? Так? Тоді мушу тебе розчарувати. Поки ти гамселив ГіперЖабу, я встиг похазяйнувати у його апартаментах і знайшов ось це. Бомбопульт називається. Усікаєш, до чого я хилю? Навіть якщо ти зупиниш час і втечеш на Землю, усе одно тобі скоро доведеться вийти в астрал, а я тут, як тут. Чекаю не дочекаюсь дорогого гостя. Натискаю чарівну кнопочку і твої браслети відправляють тебе у Нижчі Світи. А звідти дорога одна, на розкодування, чи у нове тіло. Якщо влаштовує такий варіант, можеш спробувати.

— От попадалово. Куди не кинь, усюди клин. — сумно констатує Ваня. — А іще ж з Хронометром доведеться розбиратися.

— Так, Стрільцю, веселощі для тебе тільки розпочинаються. Розважайся на здоров’я, а ми помчали. — прорикав Їн-Лун. — Чуєш, Щитоморде, нас знову викликають. А ти, Стрільцю, будь розумником. Добудеш яблук…

— … і по-більше! — вставив жадібний Щитоморд.

— … і одразу ж повертайся назад. Перекажеш Маякнутому, що справився, тоді він викличе нас. Усе просто, чи не так? — Їн-Лун гепнув Щитоморда по одній зі страхітливих пащ, що у тієї аж зуб випав. — Це щоб не перебивав старшого по рангу! — а тоді глипнув на Івана:

— І не доведи Елілль, ти розірвеш нашу угоду, тоді я розірву тебе!

*****************************************************

Про що думає відрублена голова? Мабуть, про те саме, що й Іван зараз. Несподівано він опинився у гущавині подій. Чи хотів він такого екшену? Навряд. Але, погоджуючись на одну манюню поступку, згодом доводиться розгрібати завали. Стати каторжанином власного вибору. Виконати останнє сальто «на біс», при цьому ризикуючи попрощатись із життям.