Розділ 7
Конан-не-варвар
Я став схожим на комету,
Що до світла мчить у центр.
Мене зовсім не лякають,
Ті, хто космос населяють.
Розум руха моє тіло
І до мене всім є діло.
Вже з дороги не збиває
Те, що інших убиває.
Мій закон – то рух до цілі.
У вогні згорають тіні.
Місця сумнівам не маю,
Всесвіт радо зустрічаю.
Розкриваю вшир обійми
І стихають кревні війни.
Я – вогнена колісниця,
Я – комета з льоду й криці.
Хай нікого не обходить,
Що тепер я рівний Богу!
«Стоп, стоп, стоп. Стапе, Іване! Рівний Богу? Та невже? Щось ти не туди заїхав. Схоже, то залишки Родионових думок знайшли відлуння у твоїй голові. А це не є ґуд. Поетичний талант – це добре, але навіщо було випендрюватися? От Яга і не витримала. Гордощі – великий гріх. Такий собі горішок. Виріс на високій гілці, почав споглядати зверхньо, а потім – бац! – налетів вітер і зірвав горіх додолу. Нехай полежить в землі, перегниє добренько, по-новому переосмислить життя-буття, і якщо порозумнішає, то наступної весни проросте у молоде горіхове деревце. А не порозумнішає, почне огинатися долі, то у кращому випадку, білочка чи свиня зжере, а у гіршому – безславно перетрухне на попілець. Хоча…
Малоймовірно, але існує третій варіант. Горішок плюне на всі умовності світу і почне гризти білочку. А що, генні мутації це ніхто не відміняв. Отак ріс собі горішок, сонечком милувався, поки не з’явився дядько з чотирма очима чи то пак в окулярах і впорснув у молоде зелене горіхове тільце каламутну генномодифіковану субстанцію, бо йому, бачте, поекспериментувати закортіло. Сумно живеться старому.
А горіх узяв, і відростив зубки, якими тепер і гризе білочку. Тваринка трохи з горіха не впала, як це виявила. Але було уже запізно. Пізно пити «Боржомі», коли печінка відмовила. Доречі, треба випити «Боржомі». І з яких це пір я таким правильним зробився? — Іван відкорковує пляшку, наливає прозору рідину у склянку і замислено розглядає проти світла. — Мати каже, за мною такого раніше не спостерігалося. Авжеж. Ані захоплення лікувальною водою, ані того, що за декілька місяців після одужання я став поліглотом і підтягнув весь курс шкільної програми до 11-го класу та вступив до Київського національного університету ім. Т. Шевченка на факультет філології. Зацікавився мовою, фольклористикою. Бабуся Ягуся не збрехала, нагородила і видала усе чітко, як в аптеці. У місцевій пресі навіть переполох через це виник. Ледве від журналюг відбився. Вже наступного дня з’явилися газети із заголовками на півсторінки типу: «Від аутизму до геніальності – один крок.»
Знали б вони, ті писаки, чим я заслужив той крок. Але ні, їм знати не потрібно. Я ж не Родион, слави не прагну. На граблі марнославства наступати не збираюся. Хіба що підчищу трішки, а то налипло різної бридоти. Доречі, про бридоту. Яга ж натякала, що навчить відрізняти звичайних людей від усілякої нечисті. От і перевіримо».
— Ви зі мною згодні? — Іван підійшов до тераріуму, по внутрішній стінці якого ліниво повзали саламандри і легенько постукав пальцем по склу.— Якщо захочете мене відмовляти, то так і знайте, у вас нічого не вийде. Я тепер – Стрілець. Вмію зупиняти час. І це ще не всі сюрпризи. Я так розумію, Жовтобрюх припас для мене ще чималу торбу з подарунками. Головне при цьому, щоб при такому багатстві я сам у торбі не опинився. Як отой півник із казочки. Хоча, якщо чесно, моя цікавість зараз скептично мугикнула і підозріло притихла, переварюючи нещодавню алегорію про білочку.
--Від моєї цікавості всього можна очікувати. Я сам від себе у шоці. Адреналін зашкалює, руки чешуться Родионового мучителя попестити проти шорстки. І де той Микола вештається? Сказав же йому не зволікати і відразу їхати до мене. Може, то Колін, дружбан-діґер, винен? Завів Колю в підземну міську клоаку, а тепер вибратися не може? Як я колись з кришталевого палацу Морени. Ледве вирвався з лисиччиних лап. Вдруге попадатися не збираюся. Але ж і дочку Моренину, Нію, забути не можу. Я, здається, закохався. От халепа, ну який я усе-таки ідіот!
А може, ну його, Родиона з його проблемами? Візьму Миколу, двійко гарненьких дівчат з універу і всі разом гайнемо на Кайлас. Ні, там на холоді я точно дуба вріжу. Краще майнемо в мальовниче українське село на Прикарпатті. Будемо вивчати традиції і переписувати фольклор. Там така незвичайна і автентична говірка, обпісятися можна. Одним словом, дуже цікаво буде. А, зовсім з голови вилетіло. Мені ж мати цяцьку подарувала. Смартфон величиною з лопату. Сказала, тепер уся молодь з такими ходить. The whole world in your pocket, що означає «весь світ в кишені». Тільки у мене немає Коліного номеру телефону. Тож як я йому зателефоную?»
— Ет, засада. Ну, нехай, почекаю. А поки що новини загуглю. Що там цікавенького у світі робиться? Так… «Нафтогаз повідомляє, що через декілька тижнів газ почнуть продавати по риночній ціні…» Не цікаво. Що там далі? «Калаборація року: (ого, яке круте слово, треба запам’ятати) що готують разом Вірка Сердючка і Віра Брєжнєва». Не знаю таких. О, гороскопчик: «12 березня – день, коли змінюється доля. У яких знаків зодіаку життя більше не буде попереднім». Так це і їжакові зрозуміло, що у мене. Ха, ну що б я робив без Гугла. Ну тут буде щось путнє, чи одне сміття? «Ракета Ілона Маска Star ship з п’ятої спроби змогла успішно злетіти на 150 метрів у висоту і вибухнула під час приземлення». Оце вже щось. І куди той крутелик планує летіти? Так, бла- бла-бла, "…саме ракетоносій Star ship повинен стати одним з тих, які до 2022 року доправлять на поверхню Місяця першу жінку і чоловіка в рамках програми «Артеміда» Національного аерокосмічного агентства США (NASA)." Оце так дає Іллюша! Бла-бла-бла "…обидві ступені ракети Star ship багаторазові, а в другу інтегровано космічний корабель, тому її планують використати для пілотованих польотів на Місяць і Марс".
#154 в Містика/Жахи
#1113 в Фентезі
#280 в Міське фентезі
магія пригоди подорож бандити боги бійки, магічні артефакти, українська міфологія
Відредаговано: 14.07.2021