16 Розділ План.

Арія легко й майже беззвучно рухалася між деревами, мов тінь, що знає кожну стежку цього лісу. Після загибелі Ноктюрнала душі розлетілися хаотично — розгублені, налякані, ще не розуміючи, що їхній тюремник зник. Арія збирала їх одну за одною, обережно, з майже материнською уважністю, ховаючи у свій старий полотняний мішечок, де тихо мерехтіло приглушене світло.

Та раптом її крок сповільнився.

Біля напівзгнилого пня, вкритого мохом, кружляла інша душа. Вона не тремтіла, не металася, як решта. Вона світилася — м’яко, тепло, золотаво, ніби шматочок світанку загубився серед темряви. Душа повільно описувала кола, наче намагаючись згадати, куди їй летіти.

Арія завмерла.

— …Невже… — ледь чутно видихнула вона.

Одним плавним рухом вона підстрибнула, простягнула руку й обережно зловила світло, наче боялася його злякати. Золотиста душа на мить затремтіла, але не чинила опору. Арія сховала її до мішечка, і той одразу наповнився теплішим, яскравішим сяйвом.

Не гаючи часу, вона кинулася назад — до дому Сейгора.

У глибині величезного дерева, серед полиць із сувоями та коріння, що проростало крізь стіни, Сейгор сидів, схилившись над стародавнім текстом. Його пальці ковзали пожовклим пергаментом, очі бігали рядками, сповненими забороненого знання. Та коли двері різко розчинилися, він здригнувся й одразу підвів голову.

— Сейгоре, дивись! — вигукнула Арія, не приховуючи хвилювання, і розв’язала мішечок.

Золоте світло вихопилося назовні, освітивши кімнату м’яким сяйвом.

Сейгор підвівся різко, майже впустивши сувій.

— Так… це вона, — здавлено промовив він, вдивляючись у світло. — Брієна.

Його голос тремтів, але очі світилися холодною рішучістю.

— Бережи її, Аріє. Це наш козир. Єдиний козир.

— Козир… для чого? — насторожено спитала вона, стискаючи мішечок ближче до грудей.

— Для обміну, — відповів Сейгор. — Коли прийде Варлос.

У цей момент з сусідньої кімнати вийшов Рейсон. Його одяг із моху й грибів злегка шарудів, коли він зупинився біля них.

— Ти мав рацію, — повільно мовив він. — Хлопець справді переміг Ноктюрнала. Але це доводить лише одне — його силу. Не те, що ми здатні відібрати в нього маску.

Сейгор стиснув кулаки.

— У мене є план, — різко відповів він. — І він спрацює. Аріє, він скоро рушить сюди. Ти вийдеш йому назустріч. Так, щоб він бачив: душа — у тебе.

Арія зблідла.

— Сейгоре… — її голос здригнувся. — А якщо він уб’є мене, щойно побачить, що я несу душу Брієни? Ми не знаємо, ким він став. Його сила…

— Вона має рацію, — додав Рейсон. — Це надто великий ризик.

Сейгор різко обернувся до них, і в його погляді спалахнув знайомий, небезпечний вогонь.

— Виконуйте те, що я сказав! — гримнув він.

У кімнаті запала важка тиша.

Арія мовчки зав’язала мішечок, глибоко вдихнула й кивнула. За мить її вже не було — лише легкий подих лісу на порозі.

Рейсон повільно повернувся до Сейгора.

— Ти йдеш на повідку у власних емоцій, брате.

Сейгор не відповів одразу. Він дивився в темряву, де зникла Арія.

— Не тобі це знати, — холодно кинув він.

І в тиші дому-дерева давній сувій тихо зсунувся зі столу, ніби сам ліс затамував подих перед тим, що мало статися.