Третя глава

 Марися що спостерігала за цими діями очима Лісового, розгубилася від несподіванки. Спілкуватися з своїм Лісовим у цьому стані вона не могла, але гостро відчула небезпеку, яка загрожувала Захаричу. І вона була пов,язана зовсім не з дитиною яку він знайшов. Дівчина відчула як довкола Лісового змикається пастка. Хтось спіймав Захарича у рунну сітку, яка буде втримувати його від його доступу до сили землі і не дасть тому втекти.

Марися миттю повернула свій зір і не зважаючи на оточуючих закрутилася на одному місці, зашепотіла слова перевороту:

Землею, вітром, вогнем, водою.

Я перетворююсь тобою.

Ти в небо крилами здійми.

Мене у вирій підійми...

Промовивши останне слово, дівчина миттю перетворилась на яструба і той з неймовірною швидкістю здійнявся у небо і через мить зник. 

Ошелешені русалки, що залишилися сидіти на камні, не вспіли і оком повести. Лася, що зістрибнула з дівчини, коли та закрутилась, від хвилювання вже хотіла цибати у воду і наздоганяти свою господарку. Та Настуся її перехопила і почала заспокоювати:

- Ти що придумала? Втопитися хочеш? Однак ти її не наздоженеш. Чи ти знаеш в яку вона сторону полетіла і що трапилось?

- Ні, не знаю...але біду відчуваю...- жалібно пропищало звіреня.

- От зараз з,явиться Микита Остапович, тоді і попрохаємо його показати що відбувається. - та зітхнула і забігала по каменю вдивляючись в різні сторони, виглядаючи Водяного. 

Марися стрімголов летіла в напрямку гір. В голові крутилась лише одна думка - аби встигнути. 

Як вона раніше не здогадалась що то пастка? Спочатку почали зникати молоді вовченята, але її увагу відвернула Зоя. Захарича ж відволікли новою заморською гостею. Поки вони були зайняті, комусь вистачило часу зайти на їхню територію непоміченими і влаштувати пастку. Дівчина відчувала чорні потойбічні сили, що тяглися до її Лісового і це зовсім не людські чаклуни. 

Вона вже давно пролетіла теріторії боліт. Вже на горизонті було видно верхівку найвищої гори. Аби вспіти! Ластівець, що не відставав ні на мить, набирав обертів - дозволяючи яструбу досягти неймовірної швидкості. Підлітаючи до гір, птах пірнув у гущавину гілок дуба і на гілку вже приземлилась чорною ласкою. 

Звіреня сіло, насторожило вуха і почало прислухатися до лісу - Марися намагалась відчути де засіла небезпека. Не можно лізти в пастку не розуміючи хто за нею спостерігає. Спочатку треба прибрати того хто її поставив. Інакше загинуть всі хто всередині.

Хвилювання не давало змоги зусередитись, але час летів стрімкою стрілою. З гілки Марися нічого не відчула і не гаячи часу стрибнула на землю. Тільки но звіреня поставило лапки на чорну землю, яку під дубом нарив дикий кабан, як сила лісу стрімким потоком побігла по тілу. Тисячі голосів вірвалися до голови дівчини. Вона відразу відчула неймовірний головний біль, так завжди бувало коли вона взаємодіяла з силою лісу у живій істоті. Але не на часі думати про себе. Блукаючі у тисячах чужих думок і голосів, вона шукала найменьші зачіпки про дивні знаки на землі і деревах. Ось сорока бачила на сосні дивну зарубину, не то... Ось самка кабана підривала старого клена і знайшла біля коріння якусь ганчірку, не то... Раптом, ясною картиною, перед очима стало зображення - три руни чудирнацько сплетені в одному малюнку - у середині іса яка символізує шлях, від неї у бік відходить перевернута райдо, яка закріває шляхи і третя перт - яка приховує таємне. Все це було сплетене з корінців дерева яке до половини нахилилось і з коренів що з,явились з під землі незнаною силою їх сплело в рунну вязь. Як разумно! Той хто буде стояти поруч з деревом - ніколи не побачить, коріння як коріння. А от з гори, з гілки сусіднього дуба, очима старого філіна, дуже добре можно розгледіти. 

Так! Знайшла! 

Ласка, швидше за вітер, кинулась до старої дикої груші, що була до половини нахиленою і от - от могла впасти. Ще трішки, тут не далеко...Ось... вже видко нахилений стовбур!

Підбігаючи до знайденого дерева, звіреня з усієї сили пригнуло як найвище і на землю вже ступила Марися своїми ногами. Ставши навпроти коріння, дівчина простягла руку до девера, не торкаючись його. Внутрішньо, вона потяглась до єдиного струмочка життя, який ще підживлював сили в старій груші і не давав остаточно загинути дереву. 

Душа дерева вже майже не відповідала на поклик. Молода чаклунка присіла і другою рукою зарилась у землю. Вона потягла первозданну, сиру силу лісу у себе, щоб іншою рукою віддати її дереву, тим самим пробуджуючи, хоть на якусь мить, вже готову до переходу душу. 

За якусь мить, вже у майже висохшому дереві, побіг живильний сік, відроджуючи ще не зовсім засохщі гілки і кору. Підсилений силою лісу, сік миттево почав утворювати бруньки а за ними пішли, то тут то там, з,являтися молоді гілочки. 

І ось, стрепенулась, вже зеленим листячком, помолодівша душа дерева:

- Так сестро моя, чому ти заважаєш моєму переродженню?

- Вибач моя люба, але твіоє переродження може вбити мого Лісового. - і дівчина, лише на мить, торкнувшиськори груші, передала тій картинку, побачену очами філіна. 

Ти мені допоможеш? - спитала Марися. - Саме ций знак, не дає змоги йому скритись від небезпеки.

Так, моя сестро, допоможу. Сподіваюсь моє подальше життя, не буде таким сумним як до цього...

Промовивши, дерево заворушило корінням, намагаюсь розрівняти його і як най глибше заритись у землю і стати рівно.

Щойно груша почала ворушити корінням, як над ним, на якусь мить, спалахнуло темно-сіре мариво. Дівчина , не втрачаючи часу почала крутити одною рукою навколо іншої, сили лісу що були в руках призвали віхор. Спочатку легесенький, він майже не торкався марива. Та з кожною миттю, віхор закручувався все дужче і дужче, втягуючи мариво у долоню Марисі. Це сталося настільки швидко,що груша майже нічого і не помітила.

Та коли дівчина втягла останній клаптик марива, її очі затягло чорною темрявою. Це означало що той хто ставив пастку не належить до світу Яві. Марися стояла і навіть не ворушилось волосся. Перебуваючи тілом, тут посеред лісу, духом і очима вона вдивлялась у потойбічний світ Наві, вишукуючи найменший слід сили, яка поставила пастку, щоб зрозуміти хто це.