Друга глава

Посеред самісінького болота, там де і звір не пройде і птаха не кожна долетить, там де отруйні випаровування боліт, стояли за любої погоди білим туманом. Там, де вікові дерева, що колись шумували зеленим листям, а тепер віддавши свої душі трясовини і гниллю, стояли сухими корчами, вкритими водоростями і болотом, на единому клаптику землі стояла, такаж древня як і сам ліс - хатина. Маленька, дерев'яна і вже майже зруйнована. Стріха, зложена колись із молодого очерету, вже майже повністю струхла і то тут то там віталась чорними дірами. Але більш за все на ній було моху, яким старанна Лася ремонтувала проріхи. Димар, вимуруваний з каміння вже давно розколовся навпіл і не сьогодні взавтра впаде і завалить усю стріху. Хатина зі зрубу, який почорнів від кількості пройдених років, вже добре нахилилась в один бік, через що вхідні двері перекосило. Дві ломаки, які заміняли сходи до дверей - струхли і поросли поганками, майже до половини сховавшись під землею. Да! З цим потрібно щось робити. 

 Підлетівши до маленького віконця, затягнутого старою шкірою, дух прошмигнув у шпарину біля рами. Опинишвись у середені, де було темно і волого, дух завмер над єдиним ліжком, розглядаючи своє покинуте тіло. 

 На  ліжку, навпроти печі, під лоскутним покривалом, лежала малесенька фігурка жінки. Виглядала вона настільки старою і сухою, що здавалось вже і не жива зовсім. Повністю білі коси, заплутані в один ковтун, що і не розплетеш. Кістлявий ніс, коло якого зібралися зморшки шкіри. Їх так багато, що за ними неможна розгледіти рота. Суха, зморщена шкіра обличчя мала вже сіруватий колір. Замість очей - чорні кола, в яких і не зрозуміло чи там є вони, чи ні. На покривалі, на грудях, виднілася єдина рука. Крючкуваті, сухі пальці міцно зчеплені в кулак, настільки худі, здавалося що це самісіньки кості без шкіри. Справжнісінька стара відьма. 

 І хатина такаж страшна як і її господарка. Замість підлоги - сира земля. Біля єдиного вікна дерев'яний стіл, на трьох ногах. За четверту стояв корч, який припер Захарич, щоб той не завалився. Замість стільців також дві коряги. Здорова, на пів хати піч, не мазана вже мабуть літ з тридцять. Уся в кіптяві та павутинні. Такий само котлик, який стоїть на припічку, чорний і брудний. Над піччю розвішані охабки різних сухих трав. Тут і кульбаба і любисток, звіробій, кровохльобка. На двох поличках, біля віконця, було багато великих і малих скляночок. Одні повні якимись рідинами, інші напівпусті, з якимись сумішами чи-то трав, чи-то якоїсь погані. Також все вкрите павутинням. Біля печі стояла найновіша мешканка хатини - мітла. Її Захарич на тій сідмиці зробив. З вільхи розчахнутої блискавкою. Таке поєднання найсильніший оберіг для людського тіла. Дякую, друже сердешний, що піклуєшся. Адже сама про себе вона майже забула. На сволоках над ліжком, насупившись сиділа і спостерігала за духом сіра, вухаста сова Рися. Вдень вона сиділа і наглядала за биттям серця жінки, а вночі летіла на полювання. І кожєн вечір, як вилітала, робила знов дірку у стрісі, чим заслугувала сильну нелюбов Ласі. Маленька ж трудівничка, заступаючи на нічне чергування, над сплячою жінкою, кожну ніч, знов і знов, намагалась відремонтувати дах. Згадуючи при роботі, незлим тихим словом, одну недолугу наглядальницю. Потрібно буде відкрити Рисі вікно, а то ще ласці надоїсть лаятися і вона ще пір'я почне вищипувати, залишить мою Рисю, з голою дупою. Розмірковуючи що потрібно відремонтувати і як це зробити, дух знизився над грудьми старухи і ввійшов у тіло.

 Спочатку нічого не відбулося. Лише за кілька мить, на обличчі старої жінки, почала проступати фарба життя. Шкіра посвітлішала, зморшки розгладжувались і зникали. На щоках проступив рум'янець. Коси, від самої голови, почали набувати чорного кольору до самих кінців, які губились у ковтуні. Незворушна грудь жінки почала підійматись і опускатись від дихання. Кола навколо очей стали світлішими, але не щезли. Рука,що була на покривалі, налилась молодою силою життя і кулак розжався, випускаючи з полону тоненький, золотий обідок обручки, який висів на мотузочку, на шиї жінки. 

 Стара відьма, що на очах ставала молодою дівчиною, застогнала від болю. Нелегко прокидатись, коли ти спав не одну сідмицю. Тіло дівчини відмовлялось слухатись і боліло навіть волосся на голові. Постогнавши ще трохи, дівчина розплющіла очі. І вже вкотре, Лася подумала - яка ж вродлива і молода у них господарка лісу.

 У цю мить старі двері зарепіли і відчинились, пропускаючи в середину Уха. Невисокий, лисий, крижастий чоловічок, яким ставав дух лісу, що полюбляв заблукували і збивати з шляху людей, тримав у руках глечика.

 - Нарешті… я вже хотів лозами тебе додому загоняти. Тримай, без Живої Води ти ще довго будеш до тями приходити. А у мене розмова до тебе є. - підійшовши до ліжка він протіг глечика дівчині.

  Відразу вона незмогла підвестись, тому Ух підтримуючи її одною рукою, допоміг сісти на ліжку. Тремтячими руками дівчина взялась за глечика і маленькими ковтками почала пити живильну вологу. Горло нестерпно боліло, але якщо не вип'є буде гірше. На останньому ковтку вона трохи закашлялась і віддала глечика Уху.

-Постривай з розмовами… дай до тями прийти.- Голос у неї був на диво мелодійний і низький. 

-То не спішу ж. Піди розімнись, та вмийся. - Дівчина з укором подивилась на чоловічка, але все ж таки підвелась і гойдаючись поплентала до дверей на двір. Відчинивши їх вона довго стояла в порозі, звикаючи до яскравого світла.

Прошмигнувши повз неї Ух вже прямував до трьох корчів, які стояли до половини у трясовині болота.

- Хозяйко здається твої болотяники геть від рук відбились!

- А тобі що, живильної трясовини, на лису голову завадить? - затуляючи рукою очі, лісова господарка, ступила з порогу на землю і опинилась у воді.

Вона повела очима навкруги і зрозуміла що таки давно спить. Там де була суха земля вже проступила вода і ось ось хатину проковтне трясовина.

-А хай тобі...Бодя! Щоб тебе віхори скрутили! - закричала дівчина. Щей ногою хотіла топнути, та у спині скрутило, аж зігнулась бідна, застогнала.