Епілог

     Шлях не може бути безглуздим, яким би він не був. Навіть якщо повно трагедій, навіть коли немає чітких орієнтирів. Навіть коли безліч запитань…але ж вони є, правда? Я вимагала від себе негайних відповідей, наче в 25 було соромно чогось не знати, не мати…наче було соромно не бути ось такою чи такою. Я картала себе, що відхилилась від «прийнятого» плану. Але хто вигадав його? Хто сказав, що всі мають йому слідувати?

     Якщо у світі мільярди людей, то і шляхів має бути мільярди. Аби ми тільки захотіли подумати і обрати.

     Так, визнаю, я не знаю куди, коли і навіщо. Мої плани руйнуються тільки почавшись будуватись. Але я вже не в силах сидіти біля руїн і співати тужливу пісню.

     Якщо моя дорога не навпростець, то це не привід розводити філософію про фатальність життя. Я обрала цей шлях, бо ця ж дорога навпростець була не моєю. Можна жити як інші, але ти не схочеш. Не твоя гавань, не твій ритм.

     Фіналу немає, бо життя триває. Але і минулого вже немає, висновки вже зроблені. Тобі зробили боляче? Не їх вина, а в тобі причина, ти вирішила, що люди мають бути іншими. Тебе розчарували твої ж очікування. Тому, вимкни цю функцію. Відчуваєш себе самотньою, не зрозумілою, покинутою і світ наче наповнений пігмеями? Не діли  людей на касти, у кожного своя партія. Не подобається ідеологія? Ти маєш право на свою, але не вважай інші – хибними.

     Ми будемо зустрічатись та прощатись. Кожен виносить свій урок, і заходить у свої двері. Так правильно, бо у кожного своя дорога. Ми стрілись, щоб підтримати одне одного, але після останніх важливих слів ми розійдемось. Так треба, щоб залишитись у спогадах одне одного добре. Треба вміти вчасно піти, перед тим як станеш буденністю.

     Майбутнє невідоме, але воно створюється з сьогоднішніх висновків. І якщо події трапилися, значить ти готова з ними зустрітись. Вони тобі треба, вони ще один хрестик на карті. Бо всі ми шукаємо скарби.

     Моє життя не стало сталістю, бо моя історія продовжується. Будуть сумніви, падіння, розчарування. Але тільки мені обирати чи до горя вони, чи до радості. Світ такий, яким ти його хочеш бачити. Проблема чи шанс? Чи лускається «небо» над тобою і ти зводиш поему трагедії, чи просто тобі занадто мало низької стелі, час настав могти більше.

     Якщо ти отримала мало любові, якщо бачила те, що не мусиш… що ще викликає до себе жалість? Жалітись на нещастя – найлегше. А бачити в хаосі шматочок можливості бути щасливою? 

     Може життя вчить тебе, що ти нікому нічого не винна. І що немає правильного єдиного шляху, і ти не зобов’язана бажати того, що і інші.

     Усі ми красиві, чи не красиві. Тобі обирати категорію. Ти будеш тією, якою захочеш бути. І ніяк інакше.

     Ти не прибулець, ти – людина. Таких як ти мільйони, шляхи перетинаються. Просто деякі міста треба відвідати індивідуально. Та і взагалі, щасливою ти зможеш себе зробити сама. Якщо тобі страшно від самої себе, то як далі бути? Ти сама собі ліпший друг. Ти маєш ним стати. 

     І не проблема якщо твої історії ніхто не хоче чути, трагедія буде тоді, коли тобі не буде чого розказати, крім чужих тверджень, пліток.

     Якщо є повість, то і будуть ті, хто схочуть її послухати. Якщо є відчуття, що твій шлях інший, то слідуй йому. Займайся тим від чого маєш радість. Значить це твій простець. Чекань себе, наповнюй новими знаннями, святами...так ти створиш щось дійсно прекрасне та важливе. Твої творіння оспівуватимуть твій шлях і твоє ім’я стане висіченим символом на граніті пам’яті мільйонів людей…аби ти тільки захотів зоставити після себе слід путящий!

     І знаєш. Сьогодні я можу бути понівеченою, але вже завтра прямувати дорогою, що відкрилась мені в одну несподівану мить.

     Живе хто – іскрить!