Одна розмова
- Привіт, як ти? – за весь час війни це було втретє коли ми з Ніною розмовляли.
- Жива, - усміхаючись я дивилась в екран телефону. Це була наша перша відеорозмова, - а ти як? Як твої?
- Я добре. Я тут… Батьки нормально, я хотіла їхати до них, але вони мене не пускають, - сумно відповіла Ніна.
- У тебе не чутно сирен і безпечно. Тому, залишайся там, де ти є, - я хотіла її підбадьорити.
- Льо, - я кивнула до неї головою, - я хочу додому, - після цих її слів ми мовчки дивилися одна на одну. Кожна все розуміла.
Де б ми не були. Навіть там де немає сирен і на вулиці вирує мирне життя… ми все одно подумками будемо там де дім, бо біль твоєї Землі як і радість жеврітимуть в твоїй душі.