Ушльопок

Йду я вчора по вечірньому Хрещатику. Тьма народу, галас, музика - ну, Хрещатик як Хрещатик. Вихідний день. Субота.

Йду, вся така щаслива і натхненна. Гуляю. Вітринами милуюся. На мені - найулюбленіше платтячко. У вухах - музика. Волосся само, без вітру, розвівається.

Пливу собі по Хрещатику, наче пава пишна по двору княжому.

Втупилась у телефон - треки вибираю.

Тут раптом чую:

- Дєвушка, с вамі можна пазнакомітца?

- Нє, - кажу, не відриваючи очі від телефону. - Занято.

Я на вулицях не знайомлюсь. Хоч би й на Банковій.

Піднімаю очі - треба ж глянути, що то за щастя я тільки-но відшила. А може там - Аполлон, а я, дурепа, впорола гарячку? Доленьку свою профукала?

Дивлюся: нє, не Аполон - якесь таке під два метри, голомозе, в шортах і чи то в сандалях, чи то у шльопках... Прямо скажем – не принц з дівочих мрій.

"А, ну нічо не втратила", - спокійно подумала я і вже збиралася забути про це все, як він раптом:

- Ой, ізвінітє. Ето я вас как слєдуєт нє расмотрєл. - І ходу від мене по кривій траєкторії, наче за ним розлючений шпіц гнався.

Я аж очі витріщила.

Що це тільки-но було? Захотів мене образити? І не пава пишна і не лебідонька біла?

Настрій зіпсувався миттєво.

"Ах ти ж холєра! - подумала я. - Що ти там нє расмотрєл? Багіню? Каралєву? Очі свої банькаті роззуй і подивися добре! Чмо у шльопках! На себе глянь! Та я тебе, бляха, зараз дожену і ноги твої цибаті переламаю! Будеш у мене знати, як чесну дівчину ображати!"

Та все ж не побігла і ноги йому не переламала.

Бо я не тільки красива — я ще й добра!