Розділ 29. Сила волі

— Відпочиньте, — сказав Горицвіт, коли вони нарешті повернулися до Ліцею. Його голос був утомленим, але твердим. — Приведіть себе до ладу. Уранці я чекаю на всіх у своєму кабінеті. Усіх.

Ніхто не сперечався. Сил на це вже не лишалося.

Коридори Ліцею зустріли їх тишею — тією глибокою, майже ватною тишею, яка буває тільки після півночі, коли навіть найзапекліші нічні сови вже сплять. Друзі йшли повільно, тримаючись близько одне до одного, ніби боялися, що варто відпустити цю близькість — і щось знову спробує їх розділити.

— Тесею, — тихо сказала Елоїза, коли вони проминали сходи до вежі Сов. — Ти щось хотів сказати ще там, у лісі.

Тесей на мить завагався.

— Здається, у мене є зв’язок із Тінями, — нарешті вимовив він. — Через ту чорну мітку. Вона ніби реагує на них.

Елоїза зупинилася.

— Як це сталося?

— Я не знаю напевно, — Тесей потер долоню, ніби вона досі поколювала. — Я відчував це ще з минулого року. Спочатку думав, що це просто відлуння тієї ночі, коли Тінь мене торкнулася. Але сьогодні, коли бар’єр виштовхував їх одну за одною, я відчував кожну. Наче рахував їхню кількість.

— Ми обов’язково розберемося з цим, Тесею, — сказала Аріадна, і в її голосі не було ні краплі сумніву — тільки спокійна впевненість, яка останнім часом з’являлася в неї дедалі частіше.

— Дякую, — тихо відповів Тесей.

Каспіан, який ішов останнім, нарешті наздогнав їх.

— Гей. Ви двоє щось дізналися там? — запитав він Аріадну.

Аріадна ледь усміхнулася — уперше за весь вечір.

— Небагато, — сказала вона. — Але одне я зрозуміла точно: він не хотів нас відпускати. Якби Тесей не відчув Тіней, я не знаю, чи змогли б ми повернутися так легко.

— Тобто нам треба бути обережними, — підсумувала Елоїза.

— Треба бути обережними, — погодилася Аріадна.

Вони розійшлися по своїх кімнатах мовчки, кожен несучи із собою частину тієї самої важкої, непевної ночі.

Ранок настав надто швидко.

Коли п’ятеро друзів увійшли до кабінету директора, там уже чекали всі: Горицвіт біля вікна, Смарт із прямою спиною й непроникним обличчям, Веселина Гірка в кутку, цього разу без жодного натяку на яскравість у вбранні, Орест Бортник, який нервово погладжував вуса, Хруст, що стояв трохи осторонь від інших, і Луїс, який сидів за столом із рівною поставою людини, що вже давно готувалася до цієї розмови.

Атмосфера в кімнаті була важкою.

— Сідайте, — сказав Горицвіт.

Ніхто не сів.

— Ми провели ніч, обговорюючи те, що сталося, — почала Смарт. — І мушу сказати…

— Що ви й досі думаєте про ізоляцію, — перебив Каспіан.

Смарт стиснула губи.

— Ми думаємо про безпеку.

— Ви думали про безпеку й учора, — відповів Каспіан, і в його голосі вже не було вчорашньої втоми — тільки холодна рішучість. — А якщо ви знову заговорите про обмеження, я не буду мовчати. Я розповім усьому світу, що ви намагалися ізолювати ні в чому не винну дитину лише тому, що вона вас налякала. І тоді ми подивимося, як ви поясните всім, чому вважали, що можна замкнути когось, хто щойно врятував вас усіх.

— Каспіане, — тихо застерегла Аріадна.

— Ні, Арі. Вони мають це почути.

Горицвіт підняв руку, закликаючи до тиші, але цього разу навіть його авторитет, здавалося, натягнувся до межі.

— Досить, — сказав він. — Ми не для сварки тут зібралися.

Кілька секунд ніхто не наважувався заговорити.

Тоді підвівся Луїс.

— Дозвольте мені сказати, — почав він, і його голос, спокійний і виважений, ніби розрядив напругу самим своїм звучанням. — Учора Ліра запропонувала план. Розподіл сили Стража між кількома людьми замість того, щоб намагатися стримувати чи ізолювати одну особу. Я обдумав це вночі, і чим більше думаю, тим більше переконуюся: це саме те рішення, яке може прийняти Рада.

— План не допрацьований, — заперечила Смарт. — Ми навіть не знаємо, чи можлива така магія технічно.

— Саме тому, — спокійно відповів Луїс, — я прошу дати мені п’ять днів.

У кімнаті запала тиша.

— П’ять днів, — повторив він. — І я представлю повний, детально опрацьований план. Якщо він не витримає перевірки, ви матимете повне право повернутися до цієї розмови. Але дайте нам спершу спробувати правильний шлях, перш ніж обирати найлегший.

Горицвіт довго дивився на нього.

— П’ять днів, — нарешті сказав він. — Не більше.

Смарт хотіла заперечити, але директор глянув на неї так, що вона стримала слова.

— Домовилися, — сказав Луїс.

Того ж вечора вся п’ятірка зібралася в кімнаті Луїса — невеликому, охайному приміщенні, заваленому паперами й старими книгами.

— Гаразд, — сказав Луїс, розкладаючи на столі чистий аркуш пергаменту. — З чого почнемо?

— З того, що вже знаємо, — сказала Ліра. — Для розподілу треба щось, що об’єднує всіх учасників. У нашому випадку, я думаю, кров не підійде, хоча можна розглянути кровних родичів Аріадни, якщо не знайдемо нічого іншого.

— Чекайте, — Аріадна раптом підняла голову. — Учора Маг казав, що я пов’язана з якимось племенем не кров’ю, а саме магією. Я думаю, основою повинна бути саме магія.

— І вчора ланцюги визнали нас усіх, — сказала Елоїза. — Це означає, що ми маємо щось спільне з Арі. Ми всі.

— Це звучить логічно, — кивнула Ліра.

— Тобто основа вже існує, — задумливо промовив Тесей. — Можливо, ми не просто так отримали срібні мітки. Питання лише в тому, як саме перенести частину сили Аріадни й не нашкодити їй.

— Саме так, — повторила Ліра.

— Це небезпечно, — тихо сказала Елоїза. — Ми граємося із силою, природи якої до кінця не розуміємо навіть ми самі.

— Ми граємося з нею з того самого дня, як вона вперше прокинулася, — відповіла Аріадна. — Різниця лише в тому, що тепер ми робимо це усвідомлено, а не з переляку.

— Спочатку я хотів би провести кілька дослідів, — сказав Луїс. — Нам треба зрозуміти деякі ключові моменти цієї магії. Бо поки що для мене дещо залишається незрозумілим. Для цього ми мусимо піти до лісу — як я зрозумів, магія лісу пов’язана з Межею або з Аріадною. І ще мене цікавить, чи керуєте ви самі ланцюгами, чи хтось віддає вам контроль. Чия воля тут головна.