Розділ 21. Нові мітки

Після всіх подій у лісі життя в Ліцеї несподівано повернулося до звичного ритму. Знову почалися уроки, домашні завдання, суперечки через дрібниці й вечірні розмови друзів, а професорка Смарт тепер регулярно допомагала Аріадні вивчати нову магію. Вони зустрічалися кілька разів на тиждень і поступово намагалися зрозуміти, на що саме здатне золото та як навчитися викликати його без страху.

Усе здавалося майже нормальним.

І саме це насторожувало Аріадну найбільше.

Після того, що сталося в лісі, вона очікувала нових нападів, розмов, заборон або хоча б якихось змін у поведінці професорів. Але Ліцей жив своїм звичайним життям, ніби нічого надзвичайного не трапилося. Навіть Смарт, яка ще зовсім недавно сама активувала срібну пастку, тепер спокійно займалася з Аріадною її магією.

Ніби все вже закінчилося.

Але Аріадна не вірила, що все може закінчитися так просто.

Того вечора вона долго не могла заснути. Втома зрештою перемогла, і сон прийшов майже непомітно.

Вона знову опинилася в тому самому лісі, який огортав густий туман. Попереду, як і раніше, стояла висока фігура.

Цього разу вона не мовчала.

— Ти ж знаєш, що ти особлива.

Аріадна не відповіла.

Фігура зробила крок ближче.

— Ти маєш силу, що виходить за рамки цього світу. Ти здатна на більше. Чому ти стримуєш себе? Чому не хочеш прийняти свою силу?

Голос звучав спокійно, майже м'яко.

— Вони всі стримують тебе. Вони бояться. І рано чи пізно вони тебе знищать, бо бояться того, чого не розуміють.

Перед очима Аріадни раптом промайнули обличчя професорів.

Їхні погляди після того, як вона розповіла про золоту кулю. Тиша в кабінеті Горицвіта. Те, як вони дивилися на неї після її зізнання.

Фігура продовжила:

— Ти повинна діяти. Ти повинна захистити себе. Вони тебе ніколи не зрозуміють.

Аріадна похитала головою.

Фігура простягнула руку.

— Прийди до мене. Я розповім тобі все, що ти хочеш знати.

Аріадна не рушила.

— Прийди до мене, — повторила фігура. — Я тебе захищу.

Туман навколо них почав густішати.

— Тобі більше не доведеться боятися.

Аріадна хотіла щось відповісти, але простір навколо неї раптом почав розпадатися.

Вона прокинулася.

Кілька секунд Аріадна просто лежала, дивлячись у темряву над собою. Серце билося швидше, ніж зазвичай, але страху майже не було.

Були тільки слова.

Ти особлива.

Вони бояться тебе.

Прийди до мене.

Голос усе ще звучав у її голові, наче сон не закінчився разом із пробудженням.

Аріадна повернула голову й побачила, що Елоїза теж не спить.

— Ти теж не спиш? — тихо запитала Аріадна.

Елоїза нервово загорнулася дужче в ковдру.

— Так.

На мить вона замовкла, ніби вагалася, чи варто щось говорити. Потім Елоїза подивилася на Аріадну.

— Щось сталося? — запитала вона.

— Мені наснився дивний сон, — відповіла Аріадна.

— Знову сон?

Аріадна кивнула.

— Розповіси?

Аріадна кілька секунд мовчала, а потім коротко переказала їй усе, що почула. Не згадала лише деяких деталей, які сама ще не могла до кінця зрозуміти.

Елоїза уважно вислухала.

— Дійсно дивний сон, — нарешті сказала вона. — Хто він? Хто з тобою розмовляє?

— Я не знаю.

Аріадна помовчала.

— А ти чому не спиш?

Елоїза опустила погляд на свою руку.

— Здається, у мене теж з'явилися срібні мітки.

Аріадна різко підвелася.

— Що?! Як?!

— Тихіше...

Елоїза обережно підкотила рукав нічної сорочки вище. Аріадна нахилилася ближче. На руці, між ліктем і зап'ястям, виднілися тонкі сріблясті лінії. Вони були майже непомітними.

— Коли ти їх побачила?

— Перед сном. Я приймала душ і випадково помітила їх на руці. Спочатку навіть не звернула уваги. Вони дуже слабкі.

Елоїза провела пальцями поруч із мітками, але не торкнулася їх.

— Потім я згадала про твої, Тесеєві та Каспіанові. І вже не могла заснути.

Аріадна обережно взяла її за руку й повернула до світла.

— Я б теж їх не помітила, якби ти не сказала. Дивно... у мене вони яскравіші.

— Я хотіла дочекатися ранку і розповісти, але тепер мені більше не хочеться спати.

Аріадна уважно розглядала срібні лінії.

Вона вже добре знала власні мітки. Пам'ятала, як вони з'явилися на її шкірі.

Ці були дуже схожі. Тільки тонші. І значно менш помітні.

— Це все через ту пастку.

— Точно?

— Принаймні я так думаю.

Аріадна провела пальцем над однією з ліній.

На кілька секунд у кімнаті знову запала тиша.

Вона підняла очі на Елоїзу.

— Завтра треба поговорити з усіма. Вони повинні знати.

Елоїза кивнула, але вигляд у неї залишався неспокійним.

Аріадна відкинулася на подушку, проте заснути вже не могла.

Перед очима знову з'явилася висока фігура.

Я розповім тобі все, що ти хочеш знати.

Прийди до мене.

Аріадна заплющила очі, намагаючись відкинути ці слова.

Але тепер, коли вона знала про мітки Елоїзи, одна думка не давала їй спокою.

Можливо, фігура у сні знала про її силу набагато більше, ніж вона сама.

І, можливо, саме тому вона так наполегливо кликала її до себе.