Розділ 19. Перший удар

Після кількох вечорів, проведених біля стайні грифонів, Аріадна почала майже звикати до думки, що золото можна не лише боятися, а й вивчати. Воно все ще залишалося для неї чимось незнайомим і небезпечним, але тепер у неї принаймні з'явилося відчуття, що вона поступово розуміє його властивості.

Саме тому того ранку вона почувалася трохи спокійніше, ніж зазвичай.

До самого обіду нічого незвичного не сталося. Лише наприкінці заняття до класу зайшла одна з молодших учениць і передала Аріадні коротку записку.

Професорка Смарт просить вас зайти до неї після занять. Це стосується подій у внутрішньому дворі.

Аріадна перечитала записку двічі.

Серце неприємно стислося.

Вона майже одразу подумала про статую. Про порожній постамент, який досі стояв посеред двору, нагадуючи про те, чого вже не існувало.

Аріадна сховала записку в кишеню й до самого кінця уроків намагалася переконати себе, що нічого страшного не станеться. Можливо, Смарт просто хотіла поставити кілька запитань. Можливо, вона вже щось знайшла, але не мала доказів. Можливо, якщо Аріадна поводитиметься спокійно, все закінчиться звичайною розмовою.

Проте, коли вона вийшла з класу, біля сходів її вже чекала сама Смарт.

Керівниця Сов була, як завжди, бездоганна. Темна мантія лежала на її плечах рівними складками, волосся було зібране, а на обличчі не відбивалося жодної зайвої емоції.

— Пані Фокс, — звернулася вона до Аріадни. — Ходімо. Нам краще поговорити там, де нас ніхто не потурбує.

Аріадна насторожилася.

— У вашому кабінеті?

— Ні. Я хочу показати вам дещо в лісі.

Від цих слів по спині Аріадни пробіг холод.

Перед очима одразу постали попередження Хруста й Луїса.

Не ходи до лісу.

Вона вже майже відкрила рот, щоб відмовитися, але Смарт спокійно додала:

— Це пов'язано зі старою системою захисту Межі. Я думаю, настав час вам дещо пояснити.

Аріадна вагалася лише кілька секунд.

Якщо Смарт справді знайшла щось про пастки, можливо, краще було знати, що саме.

— Добре.

Вони вийшли з Ліцею разом.

Дорога до лісу пролягала знайомою стежкою, але сьогодні вона здавалася Аріадні зовсім іншою. Звичайні дерева стояли надто щільно, їхні голі гілки перепліталися над головою, а вогкий ґрунт тихо хлюпав під ногами. Смарт ішла попереду, не озираючись, і лише зрідка перевіряла поглядом навколишні дерева.

Нарешті вони зупинилися на невеликій галявині.

Аріадна одразу побачила, що щось тут не так.

На землі виднілися тонкі сріблясті лінії.

Спочатку вона подумала, що це просто іній, але, придивившись, побачила правильні геометричні контури, що перетиналися під чіткими кутами. Між ними були розташовані невеликі вузли, схожі на застиглі краплі металу.

Аріадна зробила крок назад.

— Що це?

Смарт повернулася до неї.

— Те, що колись уже використовували.

У голосі професорки не було погрози. Саме це налякало найбільше.

— Ви відновили пастку.

— Я відновила стару систему захисту, — виправила її Смарт. — Вона існувала задовго до нас і створювалася не для покарання. Її призначенням було стримувати небезпечні магічні сплески.

Аріадна відчула, як у неї холонуть пальці.

— Ви казали, що це просто перевірка.

— Це і є перевірка.

Смарт підняла паличку.

Аріадна не встигла навіть відступити.

Срібні лінії на землі спалахнули.

З усіх боків піднялися тонкі нитки світла, спочатку майже прозорі, а потім дедалі яскравіші. Вони не летіли до Аріадни, як звичайні закляття. Вони ковзнули по повітрю, ніби живі, і замкнулися навколо неї складним плетивом.

Аріадна різко вдихнула.

Холод пронизав тіло.

Спочатку вона відчула лише поколювання в пальцях, але за секунду воно перетворилося на гострий біль, що пішов угору по руках. Срібні нитки торкнулися шкіри, і Аріадна відчула щось набагато страшніше за біль.

Її магію витягували.

Не повільно й обережно, а так, наче невидимі руки просунулися просто під шкіру й почали витягувати з неї щось живе.

Аріадна похитнулася.

— Зупиніть!

Смарт стояла за межами контуру.

— Не опирайтеся.

Аріадна спробувала викликати золото, але воно відгукнулося лише слабким теплом у грудях.

Срібло тягнуло сильніше.

Перед очима попливли темні плями. Її коліна підкосилися, і вона впала на одне коліно, упершись долонею в мокру землю.

— Досить, — видихнула вона. — Будь ласка...

Смарт зробила крок уперед, але не для того, щоб звільнити її.

— Аріадно, вам потрібно зрозуміти, що ця система робить. Вона забирає у вас можливість відкрити те, що повинно бути замкненим.

— Я не ваш експеримент!

Аріадна спробувала вирватися.

Срібні нитки затягнулися сильніше.

І тоді десь далеко пролунали кроки.

— Арі!

Голос Елоїзи.

Аріадна підняла голову.

Між деревами показалися дві постаті.

Ліра бігла першою, а за нею Елоїза, яка ледь встигала за нею. Обидві зупинилися лише на мить, побачивши срібний контур.

— Що ви робите?! — крикнула Ліра.

Смарт різко обернулася.

— Відійдіть!

Але дівчата вже бігли до Аріадни.

— Не підходьте! — наказала Смарт.

Ліра навіть не зупинилася.

Вона схопила найближчу срібну нитку обома руками й спробувала відірвати її від Аріадни.

Срібло миттєво обпалило долоні.

— Ліро! — скрикнула Елоїза.

— Вона витягує з неї магію!

Елоїза теж кинулася вперед.

Вона схопила іншу нитку й почала тягнути щосили. Срібло проникало під шкіру, залишаючи пекучі сліди, але Елоїза не відпускала.

— Відпустіть її! — закричала вона.

Смарт схопила Ліру за плече й різко відтягнула назад.

— Не чіпайте її! — закричала Елоїза. — Арі, не здавайся!

Аріадна бачила все крізь туман.