Розділ 18. Золото

Після всіх подій Аріадна вже не могла вдавати, що її магія залишилася такою самою, як раніше. Золото не зникало і більше не поверталося до того незрозумілого стану, коли лише зрідка нагадувало про себе теплим відлунням десь під шкірою. Тепер Аріадна відчувала його майже постійно — не як окрему силу, що існувала поруч із нею, а як щось живе, вплетене в саму її магію.

Воно реагувало на страх, небезпеку й навіть на її думки, іноді прокидалося без очевидної причини, а найгірше було те, що Аріадна досі не розуміла, де закінчується її власна воля і починається те, що золото робить саме.

Після зникнення статуї вона намагалася не думати про це надто багато, але щоразу, проходячи внутрішнім подвір'ям і бачачи порожній постамент, відчувала в грудях той самий холод, який охопив її тієї ночі. Ніхто ще не знав, що сталося насправді, принаймні вона так сподівалася, проте дорослі, здавалося, дедалі уважніше стежили за нею. Смарт частіше затримувала на ній погляд під час уроків, Горицвіт кілька разів несподівано цікавився її самопочуттям, а Хруст лише одного разу тихо попередив триматися подалі від лісу.

Та найбільше Аріадну лякало навіть не те, що про неї могли дізнатися.

Її лякало, що наступного разу вона може не встигнути зупинити себе.

Саме тому після кількох днів вагань вона вирішила поговорити з Тесеєм і Каспіаном.

Вони зустрілися ввечері, коли більшість учнів уже повернулася до своїх факультетських віталень, а подвір'я Ліцею поступово спорожніло. Стайня грифонів стояла трохи осторонь від основних корпусів, майже біля самого схилу Гори, і після вечірнього годування там зазвичай залишалося небагато людей. Троє старшокурсників, які час від часу випробовували нові закляття, навряд чи когось зацікавили б, тому це місце здавалося майже ідеальним.

Саме це їм і було потрібно.

Аріадна пояснила друзям, що хоче навчитися контролювати золото, а не просто чекати, поки воно саме вирішить, коли прокинутися.

Тесей сприйняв цю ідею майже одразу.

— Нарешті, — сказав він, коли Арі закінчила. — Я вже кілька днів думаю, що нам потрібно систематично перевіряти твою магію.

Каспіан, який стояв поруч, схрестив руки на грудях.

— Ти вже кілька днів думаєш, як підірвати пів Ліцею, щоб подивитися, чи витримає Аріаднин бар'єр.

— Я не збирався підривати пів Ліцею.

— Тільки чверть?

Кутик губ Тесея ледь помітно смикнувся.

Аріадна вперше за останні кілька днів усміхнулася.

— Саме тому я й попросила вас обох.

— Щоб один із нас був розумним? — запитав Тесей.

— Щоб один думав про те, що може статися, а другий — про те, що ми можемо дізнатися.

— І хто з нас хто? — поцікавився Каспіан.

— Я ще не вирішила.

— Тоді це точно Тесей.

Цього разу Тесей навіть не став сперечатися.

Вони домовилися зустрічатися біля стайні кілька разів на тиждень — доти, доки не збагнуть хоча б основні властивості золота. Для всіх інших це мало виглядати як звичайні тренування. За потреби вони могли сказати, що випробовують нові закляття, — пояснення цілком буденне й таке, що навряд чи викликало б зайві підозри. Тут вони могли спокійно працювати, не привертаючи до себе зайвої уваги, і водночас завжди залишалася можливість повернутися до Ліцею, якщо щось піде не так.

Першого вечора вони вирішили почати з найпростішого.

Аріадна стала за кілька кроків від друзів, вдихнула глибше й спробувала згадати те відчуття, яке виникало щоразу, коли золото захищало її саме. Не страх і не паніку, а ту мить перед ними, коли вона ще не знала, що станеться, але вже відчувала наближення небезпеки.

Золото відгукнулося майже відразу.

Спочатку на її долонях з'явилося м'яке, тепле сяйво, тонке, наче світло просочувалося крізь шкіру. Потім воно розійшлося вгору по руках і вирвалося назовні, утворюючи перед Аріадною прозорий золотий бар'єр. Його поверхня мерехтіла, наче складалася з безлічі тонких хвиль світла, що рухалися одна крізь одну.

Тесей підійшов ближче, уважно вдивляючись у поверхню бар'єра.

— Схоже на сферичний захист, але структура інша.

— Ти можеш хоча б п'ять хвилин не аналізувати її як лабораторний зразок? — запитав Каспіан.

— Ні.

Аріадна ледь усміхнулася.

— Перевіряйте.

Першим Тесей підняв із землі невеликий камінь.

— Готова?

— Так.

Камінь торкнувся золотої поверхні й відскочив убік. По бар'єру пробігла хвиля світла, але сама конструкція навіть не здригнулася.

— Ще раз, — попросила Аріадна.

Цього разу Каспіан узяв більший камінь і жбурнув його щосили. Удар вийшов гучним, але результат залишився тим самим: золото спалахнуло, хвилі розійшлися від місця удару й за мить знову вирівнялися.

— Ніяких пошкоджень, — зазначив Тесей.

Він дістав паличку.

— Тепер закляття.

Перший удар був слабким. Сріблясто-блакитний спалах врізався в золоту поверхню, розтікся по ній тонкими хвилями й згас. Другий був сильнішим. Золото спалахнуло яскравіше, але витримало. Третій змусив Аріадну зробити крок назад. Бар'єр затремтів, його поверхня на мить стала майже білою від напруги, але не розірвалася.

Тесей опустив паличку, і в його очах з'явився той самий блиск, який Аріадна вже навчилася розпізнавати.

— Цікаво.

Каспіан одразу насупився.

— Мені не подобається, коли ти кажеш «цікаво» таким голосом.

Тесей уже підняв паличку.

— Є закляття, яке може дати нам приблизне уявлення про максимальне навантаження.

— Ні.

— Ти навіть не знаєш, яке саме.

— Саме тому й кажу ні.

Тесей стиснув щелепи.

— Я не збираюся завдавати їй шкоди.

— А якщо закляття виявиться сильнішим, ніж ти думаєш?

— Тоді ми дізнаємося, що бар'єр має межу.

— Тесей.

Голос Каспіана став тихішим, але значно серйознішим.

— Ти знову це робиш.

Тесей завмер. На кілька секунд між ними запала тиша, а тоді він відвів погляд. Аріадна бачила, як з його обличчя поступово зникає азарт, поступаючись незадоволенню собою.