Розділ 16. Зізнання Аріадни

Ніч опустилася на Ліцей важкою, непроглядною стіною. На верхньому поверсі майже не було світла, лише місяць час від часу пробивався крізь каламутні шибки закинутого класу, залишаючи на старій кам'яній підлозі бліді прямокутники. Вітер ворушив гілля старих дерев за вікнами, і від цього рами тихо поскрипували, ніби сама будівля час від часу нагадувала про свою присутність. Це місце давно стало їхнім сховком — тут вони могли говорити про речі, які не наважувалися обговорювати в коридорах, де кожен портрет міг виявитися зайвим слухачем, а кожен випадковий крок за дверима змушував замовкати.

Двері тихо рипнули, і до кімнати швидким, трохи рваним кроком увійшов Каспіан, а за ним, майже беззвучно, мов тінь, прослизнув Тесей. Обоє були стривожені: отримати посеред ночі поспішне послання від дівчат означало, що сталося щось справді серйозне. Каспіан зупинився майже одразу, його світлі кучері розсипалися по чолу, а кремезні плечі напружилися, коли він побачив Ліру біля вікна. Вона зазвичай залишалася спокійною навіть тоді, коли всі інші вже починали панікувати, але зараз її порцелянове обличчя було незвично напруженим, а погляд — настороженим. Та найбільше їх вразила Аріадна. Вона сиділа на старій парті, опустивши руки на коліна, і навіть у слабкому місячному світлі було видно її почервонілі від сліз очі та бліду шкіру.

— Арі… — тихо покликав Каспіан, роблячи крок до неї.

Вона підняла голову, але не відповіла. Елоїза сиділа поруч і нервово поправляла окуляри, ніби сама ще не знала, з чого почати цю розмову, а тому нарешті зробила це замість усіх.

— Аріадна вже давно в напрузі. Ви ж помічали це? — запитала вона, дивлячись на хлопців. — Вона майже не спить, здригається від кожного гучного звуку, постійно озирається, а коли ми питаємо, чи все гаразд, робить вигляд, що нічого не відбувається.

— Помічали, — тихо відповів Тесей, притулившись плечем до стіни. — Просто не хотіли змушувати її говорити. Чекали, поки вона сама наважиться.

Аріадна опустила погляд. Вона кілька секунд мовчала, намагаючись зібратися, але сльози, які вона так довго стримувала, знову виступили на очі.

— Вибачте, — нарешті прошепотіла вона. — Я просто не хотіла вас усіх лякати. Мені так неспокійно останнім часом, що я сама вже не розумію, чого саме боюся. Здається, ніби навколо тільки стіни, які можуть підслухати, і дорослі, що щось вирішують за моєю спиною. Я навіть не знаю, кому в цьому Ліцеї можна довіряти.

Каспіан підійшов ближче й опустився перед нею на одне коліно, щоб дивитися просто в очі.

— Невже ти і нам не довіряєш, Арі? Після всього, що ми пройшли разом? — у його голосі не було образи, лише щира тривога. — Ми завжди були на твоєму боці й будемо, що б там не придумали дорослі.

— Ми поруч, — спокійно додав Тесей. — І не збираємося нікуди зникати тільки тому, що ситуація стала складнішою.

Від цих слів Аріадна знову заплакала. Вона відвернулася, намагаючись приховати обличчя, але Елоїза обережно поклала руку їй на плече. У цей момент Аріадна з гіркотою зрозуміла, що знову зробила ту саму помилку, яку вже колись обіцяла собі не повторювати: вирішила, що мусить сама нести весь тягар, аби не наражати друзів на небезпеку. Вона забула, що саме вони були тими людьми, які залишалися поруч, коли все інше навколо руйнувалося.

Аріадна кілька разів глибоко вдихнула, витерла сльози й нарешті почала розповідати.

Спочатку її голос тремтів і раз у раз зривався, але поступово слова ставали впевненішими. Вона розповіла про сни, які останнім часом повторювалися дедалі частіше, про вогкі схили Гори, срібний дріт, який більше не мав над нею тієї влади, що колись, і про дивний холодний голос, який говорив із нею уві сні так, ніби знав про її силу більше, ніж вона сама. Вона розповіла про золоту магію, що прокинулася у стайнях грифонів, про те, як вона відчувала її всередині себе, і про те, що ця сила дедалі частіше виникала без її дозволу, ніби в ній існувало щось, чого вона ще не навчилася контролювати.

Друзі слухали мовчки. Каспіан майже не ворушився, не зводячи з неї очей, а Тесей кілька разів уже відкривав рота, щоб поставити запитання, але щоразу стримувався, розуміючи, що зараз важливіше дати Аріадні договорити.

Коли вона дійшла до минулої ночі, голос знову став тихішим.

— Мені наснилася куля, — сказала вона після довгої паузи.

Тесей трохи випростався, а Елоїза перестала рухати рукою.

— Я була знову у лісі і там був ще хтось. Він стояв у хащах, і я знала, що він хоче нашкодити мені. Я повинна була захиститися. А потім... у моїх руках з'явилася золота куля.

Вона стиснула пальці, ніби й тепер могла відчути її вагу.

— Вона була зовсім реальною. Я чула її, відчувала, як вона пульсує, ніби всередині неї билося серце. А потім я запустила її і... Я прокинулася одразу після цього й кілька секунд навіть не розуміла, де перебуваю.

Аріадна зробила паузу.

— Але куля залишилася в моїх руках.

У кімнаті запала тиша.

— Я не знала, що робити, — продовжила вона. — Я просто злякалася. Підбігла до вікна й викинула її у двір. Куля торкнулася статуї засновника. І статуя... Просто зникла. Ніяких уламків. Ні звуку. Нічого.

Елоїза зблідла й прикрила рот долонею. Тесей застиг, дивлячись на Аріадну так, ніби намагався знайти в її словах якусь деталь, яка дозволила б пояснити те, що щойно почув. Каспіан мовчки стиснув кулаки.

— І це ще не все, — сказала Ліра.

До цього моменту вона стояла біля вікна, майже не втручаючись у розмову, але тепер відійшла від стіни й повернулася до друзів.

— Дорослі знають, що це зробила Аріадна. Я не чула всього, але знаю достатньо, щоб зрозуміти: вони вже почали розслідування. Смарт і Горицвіт хочуть з'ясувати, як це сталося, і якщо вони зрозуміють, що це була Арі...

— Вони її не відпустять, — похмуро закінчив Тесей.

Ліра кивнула.

— Саме цього я й боюся.

Каспіан різко підвівся, і на його руках тривожно спалахнули мітки.