Розділ 13. Людський обряд

Велика зала за сніданком гула так само, як завжди, — і саме ця буденність здавалась Аріадні майже нестерпною.

— Ви вже чули? — Ліра присунулась ближче, понизивши голос, хоча за сусідніми столами й так гуло від того самого. — Про статую.

— Тільки й розмов сьогодні, — буркнув Каспіан, накладаючи собі яєчню. — Хтось із молодших курсів побився об заклад, що це витівка привида.

— Це не витівка привида, — сухо відповіла Ліра. — Дорослі почали офіційне розслідування. Я чула, як професор Орест казав Смарт, що винного знайдуть і покарають — незалежно від того, скільки часу це забере.

Аріадна відчула, як виделка в її руці стає незвично важкою.

— Покарають? — тихо перепитала вона, дивлячись у тарілку.

— Ну а що ти хотіла, — знизав плечима Каспіан. — Статуя засновника Ліцею. Зникла безслідно, без вибуху, без жодного сліду закляття. Дорослі, мабуть, у істериці.

— Це справді дуже дивна магія, — задумливо додав Тесей, і в його голосі забриніла та сама аналітична цікавість, яка колись привела його надто близько до Тіні. — Ніщо в наших підручниках не описує знищення без залишку. Навіть найсильніші закляття лишають слід — попіл, тріщини, магічний відбиток.

Аріадна мовчала.

Вона дивилась на власні руки, які вчора вночі тримали маленьке сонце, і думала про те, що досить одного речення — одного зізнання — і все негайно зміниться. Дорослі отримають підтвердження всього, чого боялися. Смарт отримає свій аргумент. А Хруст, можливо, більше не зможе її захищати.

Слова застрягли десь у горлі й не бажали виходити назовні.

— Арі? — Елоїза торкнулась її плеча. — Ти якась бліда.

— Погано спала, — тихо відповіла Аріадна. Це навіть не було брехнею.

Елоїза придивилась до неї уважніше — тим самим поглядом, яким колись помічала кожну зміну в настрої Тесея.

— Знаєш що, — раптом сказала вона, обмінявшись швидким поглядом із Лірою, — нам потрібно розвіятися. Усім нам. Останнім часом було забагато... важкого.

— І що ти пропонуєш? — з підозрою запитав Каспіан.

Елоїза й Ліра перезирнулись, і в цьому погляді промайнуло щось змовницьке.

— Андріївські вечорниці, — сказала Ліра. — Ворожіння на судженого.

Каспіан мало не подавився соком.

— Це ж... дурний людський обряд.

— Професори кажуть, що обряди — це теж свого роду магія, — незворушно зауважила Ліра. — Просто людська. Без паличок і формул. Через намір і символ.

— Це ненауковий підхід, — одразу відгукнувся Тесей, не піднімаючи очей від своїх нотаток.

— Ніхто не питав твоєї наукової думки, Тесею, — усміхнулась Елоїза, і в її голосі забринів легкий, непритаманний їй раніше дух непокори.

— Я просто зауважую.

— Зауваж собі десь-інде, — весело відрізала Ліра. — Це буде дівчача справа. Ритуал відбудеться в кімнаті Елоїзи і Аріадни. Хлопцям вхід заборонено.

Каспіан підняв руки, вдаючи, що здається без бою.

— Та мені й не дуже хотілося, якщо чесно.

— Авжеж, — Ліра красномовно на нього подивилась, і Каспіан почервонів настільки, що навіть Тесей ледь помітно усміхнувся у свою чашку чаю.

Аріадна слухала цю перепалку, і вперше за весь ранок напруга в грудях трохи попустила. Вона знала, що дівчата затіяли це не просто заради розваги — вони бачили, що з нею щось не так, і по-своєму намагались витягнути її з тієї темряви, у яку вона провалювалась щоночі.

Вона не могла розповісти їм правду.

Але, можливо, могла дозволити собі бодай один вечір бути просто дівчиною серед подруг — без срібла, без золота, без куль, що стирають статуї з реальності.

— Добре, — тихо сказала вона. — Я в ділі.

Елоїза й Ліра одночасно просяяли, і на мить здалося, ніби важкість останніх тижнів трохи відступила — принаймні до вечора.