Розділ 9. План професорки Смарт

Кабінет директора Горицвіта був занурений у сутінки. Лише тепле світло магічних ламп розганяло темряву, а в каміні тихо потріскували поліна, відкидаючи на старі кам’яні стіни рухливі тіні.

Це була не звичайна зустріч керівників факультетів.

Ніхто не сперечався через навчальні плани чи правила Ліцею. Ніхто не жартував і не скаржився на дрібні проблеми. Навіть професор Бортник, який зазвичай намагався знайти спокійне рішення для будь-якої суперечки, цього разу мовчав.

Усі відчували: щось змінилося.

Навколо круглого дубового столу сиділи керівники факультетів, а в центрі — директор Горицвіт, спираючись на свій різьблений посох.

Він довго мовчав, перш ніж заговорити.

— Я знову відчув коливання магії, — нарешті сказав він.

Його голос був тихим, але кожен у кімнаті почув кожне слово.

— Вони стають сильнішими. І частішими.

Керівник Ведмедів, професор Бортник, повільно погладив густі сиві вуса. Його кругле обличчя залишалося спокійним, але в очах з’явилася серйозність.

— Всеволоде, це не обов’язково означає катастрофу. Магія Стражів завжди була непередбачуваною. Вона росте разом із носієм. Це природний процес.

— Природний? — холодно перепитала Мелінда Смарт.

Керівниця Сов сиділа рівно, не дозволяючи собі втратити контроль. Її темно-синя сукня була бездоганною, волосся акуратно вкладене, але погляд залишався холодним і непроникним.

— Це не просто розвиток магії, це небезпека, — різко сказала вона. — Ми повинні почати діяти. Навіть Рада більше не довіряє нашому «спостереженню» і прислала свого представника, щоб переконатися, чи ми взагалі контролюємо ситуацію.

— Луїс тут не просто спостерігач, — зауважив Горицвіт, затримавши погляд на вікні. — Рада хоче брати участь у пошуку остаточного рішення для «проблеми Стража». Вони не чекатимуть, поки Межа знову трісне.

Смарт випрямилася. Її голос зазвучав твердо:

— Рішення у нас було завжди — срібні пастки. Система, яка надійно ізолює та нейтралізує небезпечні сплески сили. Вона нас ще не підводила.

— Не можна порівнювати Аріадну з минулими Стражами, — спокійно сказав Хруст.

Він сидів трохи осторонь від інших, як завжди. Не тому, що не хотів бути частиною ради, а тому, що ніколи не відчував себе серед них своїм.

— Пастки знищені, Меліндо. Аріадна сама розірвала цей контур, — додав він. — І тепер вона не Лисиця. Вона Сова. Вперше Сова.

— Це нічого не гарантує! — Смарт різко повернулася до нього. — Пастки можна відновити. Ми знаємо формули, ми маємо доступ до архівів. Це єдиний спосіб гарантувати безпеку Ліцею. Це не покарання. Це захист.

— Захист? — голос Хруста став жорсткішим. — Ви називаєте це захистом після того, як дитина втрачає себе?

— Я називаю це вибором між одним життям і тисячами.

— Ви навіть не знаєте, чи є загроза!

— А ви не знаєте, що її немає!

Їхні голоси зіткнулися, наче два закляття.

Керівниця Лисиць, яка до цього мовчала, нарешті заговорила:

— А якщо ми помилимося?

Смарт повернулася до неї.

— Тоді ми будемо першими дорослими, які помилилися, намагаючись врятувати всіх.

Хруст похитав головою.

— Ні. Ви будете першими дорослими, які знову вирішили, що одна дитина — прийнятна ціна.

Ці слова боляче зачепили навіть тих, хто підтримував Смарт.

Директор Горицвіт ударив посохом об кам’яну підлогу.

Глухий звук розійшовся кабінетом.

— Досить.

Усі замовкли.

— Ми не будемо приймати рішення зі страху, — сказав він. — Але й удавати, що проблеми немає, ми теж не можемо.

Ніхто не відповів.

— Нам потрібен час.

Смарт лише холодно усміхнулася.

— Часу в нас дедалі менше.

Коли нарада закінчилася, викладачі почали розходитися.

Хруст залишився.

Він дочекався, поки коридори спорожніють, а потім рушив слідом за Смарт до її кабінету у вежі Сов.

Щойно двері зачинилися, його стриманість зникла.

— Ви справді це зробите?

Смарт спокійно зняла мантію і поклала її на крісло.

— Якщо доведеться.

— Срібні блокатори можуть знищити її.

На мить Смарт завмерла.

Але лише на мить.

— Можливо.

Хруст дивився на неї з недовірою.

— Як ви можете так спокійно це говорити?

Вона повільно повернулася.

— Тому що я розумію ризики і хочу захистити якщо не всіх, то хоча б більшість.

Хруст похитав головою.

— Ви думаєте, що рятуєте світ.

Смарт подивилася на нього.

— А ви про що думаєте?

Відповідь прозвучала без вагань:

— Це надто жорстоко для дитини.

За дверима коридор залишався порожнім.

Але вони не знали, що кілька хвилин тому там стояла Ліра.

Вона не почула всього.

Лише кілька уривків.

Але одного було достатньо.

«Це надто жорстоко для дитини».

— На цьому розмову закінчено, професоре, — холодно сказала Смарт.

Хруст мовчки вийшов.

У коридорі було тихо.

За вікнами Ліцею старий ліс на схилах Гори ворушив гіллям, ніби відчував зміну, що наближалася.

Срібло, яке колись стало кліткою для Стражів, знову готувалися підняти.

А далеко за межами видимого світу Маг у старих мантіях спостерігав за нитками подій, що повільно сходилися в одну точку.

Він не створив страх дорослих.

Він лише чекав, коли страх змусить їх зробити помилку.

І тепер ця помилка ставала дедалі ближчою.