Розділ 7. Вечеря на терасі

Після знайомства з друзями Луїс майже одразу вирушив до головного корпусу Ліцею. У супроводі Ліри він попрямував до кабінету директора, де на нього вже чекали керівники факультетів. Як представник Ради, він мав офіційно повідомити про свій приїзд і обговорити питання, заради якого подолав такий довгий шлях.

Біля дверей Ліра була змушена зупинитися.

— Мені час на заняття, — із легким жалем сказала вона.

Луїс лише кивнув.

— Не хвилюйся. Думаю, ця розмова буде довшою, ніж хотілося б нам обом.

Він тепло усміхнувся їй, після чого двері кабінету зачинилися.

До самого вечора Ліра більше його не бачила.

Лише коли останні заняття завершилися, вона передала друзям запрошення.

— Луїс хоче повечеряти з нами, — сказала вона. — Каже, що офіційностей йому сьогодні вистачило.

Вечір у Ліцеї видався незвично теплим для цієї пори року, тому вечерю накрили на одній із кам'яних терас, що виходила до Стрімкої. Унизу шуміла вода, а легкий вітер приносив запах сосен і мокрого каміння. Шум річки створював ілюзію затишку й приватності, хоча Аріадну ні на мить не полишало відчуття нагляду.

Луїс зустрів їх уже біля столу.

Він устиг змінити офіційну мантію Ради на простіший темно-синій камзол, що робив його значно молодшим. Здавалося, ніби разом із мантією він залишив у кабінеті директора й частину своєї офіційної стриманості.

— Дякую, що прийшли, — усміхнувся він. — Після кількох годин переговорів мені хотілося поговорити не з професорами, а з людьми.

— Ми вже починаємо хвилюватися, що нас зараз теж почнуть екзаменувати, — усміхнувся Каспіан.

— Обіцяю, сьогодні без іспитів.

— Це прозвучало надто дипломатично, — тихо буркнув Тесей.

Луїс лише добродушно засміявся.

Спочатку розмова нагадувала звичайне дружнє знайомство.

Луїс виявився людиною, яка дивовижно легко підтримувала бесіду. Він умів заповнювати паузи так, що вони не ставали незручними. Він однаково уважно слухав і жарт Каспіана, і захоплену розповідь Елоїзи про старовинні книги, і стримані відповіді Тесея.

Коли Каспіан почав розповідати історію про те, як одного разу випадково нагодував грифона цукерками з Бродівки, Луїс несподівано розсміявся щиро й голосно.

— І що сталося?

— Він тиждень бігав за мною по всьому подвір'ю.

— Бо ти зіпсував його смак, — абсолютно серйозно відповіла Ліра.

— Дякую за підтримку.

Навіть Тесей ледь помітно всміхнувся.

Потім кожен коротко розповів про себе.

Елоїза, трохи ніяковіючи, зізналася, що найбільше любить проводити час у бібліотеці серед стародавніх фоліантів.

— Якщо вам колись знадобиться знайти книжку, яку ніхто не може знайти, звертайтеся до мене.

— Домовилися, — усміхнувся Луїс.

Каспіан, звісно, заявив, що його головне захоплення — дратувати Тесея.

— Це не захоплення, а спосіб життя, — сухо відповів той.

Аріадна довго мовчала.

— А ти? — м'яко запитав Луїс.

— Люблю свободу і спокій лісу.

— Цікава відповідь.

— Він не завжди такий, як здається.

Луїс уважно подивився на неї, але нічого не відповів.

Аріадні здалося, що його розумні блакитні очі бачать значно більше, ніж він показує.

Поруч із ним Ліра була зовсім іншою.

Вона частіше усміхалася, іноді навіть тихо сміялася, дозволяла собі перебивати його й поправляти дрібниці в його розповідях. Аріадна раптом зрозуміла, що вперше бачить подругу настільки живою.

Здавалося, поруч із Луїсом вона переставала бути майбутньою головою роду Морріс, найкращою ученицею факультету й дівчиною, яка завжди все контролює. Поруч із ним вона ставала просто шістнадцятирічною Лірою.

Та чим довше тривав вечір, тим уважніше Тесей спостерігав за гостем.

Він майже не торкався вечері.

Нарешті він заговорив.

— Луїсе, ви приїхали здалеку. Думаю, усі ми розуміємо, що люди вашого становища не витрачають кілька днів дороги лише заради сімейного візиту. Що привело вас до Ліцею?

За столом миттєво запала тиша.

Ліра опустила очі.

Каспіан перестав жувати.

Навіть шум річки ніби став тихішим.

Луїс спокійно відклав виделку.

Його усмішка не зникла, але стала значно стриманішою.

— Гарне запитання.

Він перевів погляд на кожного з них.

— Рада справді доручила мені одну справу. Поки що я не можу говорити про її суть. Не тому, що не довіряю вам, а тому, що це не моя таємниця.

Він зробив коротку паузу.

— Але можу пообіцяти одне.

Його голос залишався абсолютно спокійним.

— Я зроблю все, щоб жоден учень цього Ліцею не постраждав через рішення дорослих.

Погляд Луїса на мить затримався на Аріадні.

Лише на мить.

Але цього вистачило, щоб золото всередині неї тривожно здригнулося.

Луїс був надто розумним, щоб ставити зайві запитання.

І надто уважним, щоб не помітити відповідей, які ніхто не вимовляв уголос.

Вечеря продовжилася, проте атмосфера вже змінилася.

Розмова знову стала легкою, Каспіан навіть розповів ще кілька смішних історій, але кожен із присутніх уже розумів: за ввічливою усмішкою молодого дипломата ховається людина, яка приїхала до Ліцею з набагато важливішою місією, ніж хотіла показати.

А далеко внизу невтомно шуміла Стрімка, ніби несучи своїми водами всі слова, які цього вечора так і не були сказані.