Розділ 6. Гість із великого світу

Пообіднє сонце ледве пробивалося крізь густі хмари, що нависли над схилами Гори, коли диліжанс із гербом Ради перетнув міст через Стрімку. У Ліцеї панувала незвична тиша — відчуття «тисячі очей», про яке думала Аріадна, тепер здавалося не просто параноєю, а частиною самої атмосфери перед важливою подією.

Друзі зібралися біля головної брами. Ліра стояла попереду всіх. Вона була бездоганною, як і завжди: жодної випадкової пасма у світлому волоссі, рівна постава, вивчений спокій. Проте Аріадна помітила, як подруга раз у раз торкається мереживної манжети, а її пальці ледь помітно тремтять — так само як тоді, коли вона розкривала листа з грифоном.

Каспіан, заклавши руки за пояс, намагався вдати байдужість, але його погляд постійно повертався до дороги. Тесей стояв трохи осторонь, мовчки спостерігаючи за наближенням екіпажу.

Диліжанс зупинився, обдавши підлітків холодним гірським повітрям.

Дверцята відчинилися, і на камінь подвір'я ступив чоловік, який, здавалося, приніс із собою частину зовсім іншого, великого світу.

Він був високим і напрочуд статним. Темно-сіра мантія з дорогого сукна бездоганно сиділа на його постаті, а на грудях виблискував срібний знак Ради. Світле, майже золотаве волосся було акуратно вкладене, ніби навіть довга дорога не змогла порушити його звичного порядку. Витончені риси обличчя надавали йому шляхетності, а уважні блакитні очі видавали людину, яка звикла більше слухати, ніж говорити. Його стриманість не була холодною — навпаки, від неї віяло спокоєм і впевненістю. Він був молодим, але в його поставі й погляді вже відчувалася людина, яка встигла побачити значно більше, ніж належало його вікові.

І, без сумніву, Луїс був надзвичайно вродливим.

Саме в цей момент сталося те, чого ніхто з друзів не очікував побачити.

Ліра, яка завжди тримала дистанцію навіть із найближчими, зробила крок назустріч. Увесь її лід, уся вивчена незворушність розтанули в одну мить. Вона не просто підійшла — вона майже побігла, і в її поставі з'явилася та сама тепла м'якість, про яку Аріадна думала ще в день їхнього приїзду.

— Луїсе... — майже пошепки промовила вона.

Він усміхнувся — вперше по-справжньому тепло — і підхопив її за руки.

— Моя тендітна Лілеє...

На мить вона прихилилася чолом до його плеча. Її обличчя, зазвичай схоже на холодну порцеляну, освітила жива, трохи сором'язлива усмішка. У ці кілька секунд вона виглядала напрочуд ніжною і вразливою — зовсім не тією проникливою дівчиною, яка чує кожен шепіт у коридорах Ліцею.

— Ти зовсім не змінилася, — тихо сказав Луїс.

— А ти став ще серйознішим.

Він тихо засміявся й лише тоді повернувся до інших.

Його уважний погляд ковзнув по кожному, затримавшись буквально на мить.

— То це і є твої друзі, про яких ти стільки розповідала? — з легкою усмішкою промовив він. — Дуже приємно нарешті познайомитися.

— Нам також дуже приємно, — першою відповіла Аріадна.

— Вітаємо в Ліцеї, — стримано додав Тесей.

— Сподіваюся, дорога була не надто виснажливою, — усміхнувся Каспіан.

Елоїза привітно кивнула.

— А Ліра теж трохи про вас нам розповідала.

Запала коротка тиша.

Ліра миттєво почервоніла.

— Елоїзо...

— Що? — невинно кліпнула та. — Це ж правда.

Каспіан ледь стримав сміх, а Луїс лише тепло усміхнувся.

— Сподіваюся, тільки хороше?

— Залежить від того, кого запитати, — не втримався Каспіан.

Цього разу засміялася навіть Ліра.

Аріадна дивилася на них і раптом зрозуміла, що вперше бачить подругу настільки щасливою. Ніби поруч із Луїсом вона дозволяла собі бути просто дівчиною, а не майбутньою главою роду, відмінницею чи людиною, яка завжди має відповідь на будь-яке запитання.

На мить навіть важке небо над Ліцеєм здалося світлішим.