Розділ 4. Лист із грифоном

Ранок у Великій залі розпочався звичним гамором, але для Аріадни він був просякнутий дивним відчуттям інородності. Після нічного спалаху золотого світла всередині неї все здавалося надто яскравим.

Вона й досі відчувала тепле відлуння тієї сили, яка вночі розчинила «тисячі очей», що стежили за нею крізь стіни Ліцею.

Тесей сидів поруч. Хоча він майже не торкався сніданку, Аріадна помітила, як час від часу стискає ліву долоню в кулак. Вона знала, що там, під шкірою, чорніє знак-розлом — його особисте нагадування про перетин Межі.

— Подивіться на вікна, — тихо мовила Ліра, не відриваючи погляду від свого кубка.

Високо під склепінням зали промайнула швидка тінь. За мить пролунав характерний клекіт і важкий помах крил — пошта грифонів прибула точно за розкладом.

Один із поштових грифонів, із виразним золотавим пір'ям на шиї, опустився на підвіконня біля столу Сов. До його лапи був прив'язаний сувій, скріплений важкою печаткою із зображенням грифона, що здіймається в політ.

Побачивши печатку, Ліра ледь стрималася, щоб не підбігти до грифона, натомість підійшла своєю звичною, спокійною ходою. Вона простягнула руку, і грифон слухняно дозволив їй відв'язати пергамент.

Друзі завмерли.

Каспіан, який щойно збирався знову поглузувати з Тесея, застиг із напіввідкритим ротом.

— Від кого це? — прошепотіла Елоїза, поправляючи окуляри, що від хвилювання сповзли на кінчик носа.

Ліра не відповіла. Її пальці, зазвичай такі впевнені, ледь помітно тремтіли, коли вона ламала віск. Вона швидко пробігла очима по рядках, і в її погляді, який завжди здавався холодним і вивченим, на мить спалахнула та сама тепла м'якість, про яку Аріадна думала в день їхнього приїзду.

— Луїс приїжджає, — нарешті промовила Ліра.

Її голос залишався рівним, але в ньому бриніла ледь вловима напруга.

— Його диліжанс перетне Стрімку завтра пообіді.

— Наречений-дипломат вирішив навідати свою полонянку? — Каспіан спробував повернути собі звичний іронічний тон, але підняті брови видавали його щире здивування.

— Він приїжджає не як гість, Каспіане. — Ліра нарешті підняла очі на друзів, і тепер у них знову була та гостра проникливість, що змушувала навіть викладачів почуватися ніяково. — У листі сказано, що він має офіційне доручення від Ради.

Тесей різко підняв голову.

— Цікаво, яке саме доручення Ради можна виконувати в нас, у Ліцеї?

Його голос пролунав сухо, мов шурхіт старого пергаменту.

— Він не написав. Та й, чесно кажучи, для мене це не має значення, — відповіла Ліра, обережно згортаючи лист.

Аріадна відчула, як золото всередині неї тривожно здригнулося. Представник Ради в Ліцеї. Професори, які знають, хто вона. Цікавих очей ставало дедалі більше.

— Що ж, — із захопленням промовила Елоїза. — Подивимося, який він, твій дипломат.

За вікнами Великої зали старий ліс на схилах Гори відповів довгим, тривожним шелестом, ніби відчувши наближення людини, яка звикла домовлятися там, де інші звикли битися.