Розділ 33. «Від сьогодні ми більше не спостерігачі»

Десь у коридорах Ліцею Аріадна, Каспіан, Елоїза й Ліра нарешті дозволяли собі видихнути. Тесей одужував, битва скінчилася, а до кінця навчального року лишалося зовсім небагато — досить, щоб повірити, що найгірше вже позаду. Вони не знали, що по той бік Межі щось терпляче й уважно готувало свій перший крок. І не знали, що просто зараз, у кабінеті директора, четверо дорослих вирішували долю Аріадни — без жодного слова від неї самої.

Кабінет директора був незвично тихим. За високими вікнами шумів вечірній ліс, а в каміні ліниво потріскували поліна. На круглий дубовий стіл падало тепле світло ламп, однак напруга в кімнаті робила його майже холодним.

Низенький кругловидий дідок у простому лляному вбранні повільно погладив свої густі сиві вуса. Це був Орест Бортник. Очі керівника Ведмедів залишалися добрими, але сьогодні навіть у них читалося занепокоєння.

Навпроти сиділа керівниця Сов, Мелінда Смарт, — ефектна світловолоса жінка в темно-синій сукні, поверх якої спадала чорна професорська мантія. Її суворе обличчя не виказувало жодних емоцій.

Поруч розташувалася керівниця Лисиць – Веселина Гірка. На ній був костюм кольору фуксії, настільки яскравий, що, здавалося, притягував до себе погляд сильніше за магічні світильники. Поверх нього недбало лежала чорна мантія, а волосся було вкладене у форму великої квітки. Усі давно звикли до її любові до помаранчевих барв, але сьогоднішня фуксія стала новою темою для мовчазних жартів викладачів.

— Те, що сталося з Кажаном, — почала керівниця Сов, — не повинно було статися взагалі. Ваші учні занадто часто опиняються там, де їм бути не слід.

Лисиця навіть не поворухнулася.

— У кожного своя дорога. Помилки — теж частина навчання. До того ж проблему вже вирішено.

— Вирішено? — холодно перепитала Сова. — Якби не Борідак і його зізнання, ми ще довго шукали б причину люті Стоубена. А розлючений Кажан, захищаючи свою територію, здатен стерти з лиця землі ціле село. Не те що школу.

— Досить.

Спокійний голос Горицвіта миттєво обірвав суперечку.

Директор повільно обвів усіх поглядом.

— Хруст уже владнав ситуацію. Стоубен повернувся на свою територію, а я наклав захисне закляття, щоб більше ніхто випадково його не потривожив.

У кабінеті запала тиша.

— Але зараз, — продовжив Горицвіт, — у нас є проблема значно серйозніша.

Саме в цю мить двері відчинилися.

До кабінету швидким кроком увійшов професор Хруст. Його мантія була ще мокра від дощу, ніби він щойно повернувся з лісу.

— Боюся, усе навіть гірше, ніж я думав.

Він поклав на стіл кілька аркушів із власними записами.

— Срібло знову проявилося.

Жоден із присутніх не перебив його.

— Я був певен, що це поодинокий випадок. Але тепер носіїв уже троє.

Ведмідь важко зітхнув.

Лисиця уважно нахилилася вперед.

— Як дівчині вдалося зберегти свою магію? — задумливо промовила вона. — Більшість дітей із подібним даром втрачали її ще до кінця першого семестру.

Сова ледь примружилася.

— Бо майже всі вони навчалися у Лисиць. Ваші учні завжди вважають, що будь-яке випробування варте ризику. Їхня цікавість незмінно перемагає здоровий глузд.

Лисиця лише всміхнулася кутиком губ.

— А цього разу?

Сова витримала коротку паузу.

— Цього разу дівчинка — у Совах.

Посмішка Лисиці згасла.

Горицвіт повільно підвівся зі свого крісла.

— Ми більше не можемо стояти осторонь.

— Погоджуюся, — коротко відповів Хруст. — Якщо срібло почало проявлятися одразу в трьох учнів, це вже не випадковість. Хтось або щось шукає носіїв.

У кімнаті стало так тихо, що було чути лише потріскування вогню.

Горицвіт поклав долоню на стару карту Ліцею, що лежала посеред столу.

— Від сьогодні ми більше не спостерігачі. Починаємо власне розслідування. Але діти не повинні про це знати. Якщо ворог справді полює на срібло, він не має зрозуміти, що ми вже вийшли на його слід.

Хруст повільно кивнув.

— Тоді часу в нас майже не залишилося.

За вікном різко здійнявся вітер. Старий ліс навколо Ліцею відповів довгим тривожним шелестом, ніби почув рішення, ухвалене в кабінеті директора. І ніхто з присутніх уже не сумнівався: справжня боротьба лише починалася.