Розділ 26. Поки Межа не впаде

Срібні лиси вже тримали коло навколо тріщини, коли Каспіан ступив ближче до Межі. Ланцюги на його руках важко задзвеніли, відчуваючи наближення чогось забороненого. Срібло пульсувало під його шкірою в унісон з древнім деревом.

Він зробив глибокий вдих і різко розвів руки в сторони. Ланцюги рвонули вперед.

Повітря сколихнулося. Простір перед ними затріщав, наче тонке скло. Срібні кільця врізалися в тканину Межі й почали повільно розтягувати її. Зсередини почувся глухий, низький звук, від якого земля під ногами завібрувала.

Каспіан стиснув зуби, його обличчя спотворилося від напруги.

— Вона чинить опір… — прохрипів він.

Ланцюги натягнулися до межі міцності. На його руках проступили срібні тріщини, наче магія випалювала шлях крізь його кістки. І тоді тканина реальності не витримала — вона розірвалася. Перед ними відкрився вузький прохід: нестабільний, тремтливий, сплетений із чорної порожнечі та срібних ниток світла.

Аріадна одразу впала навколішки біля розлому. Її пальці потягнулися до ниток. Вона бачила їх тепер чітко — сотні срібних ліній, що переплітали світи. Вона схопила одну і спробувала вплести в розрив.

Нитка здригнулася і розсипалася попелом просто в її руках. Арі різко вдихнула. Вона схопила іншу — яскравішу, тоншу. Розпад. Срібний пил осів на долонях.

Портал тремтів. Каспіан ледве втримував його відкритим, ланцюги деренчали все гучніше.

— Арі! — крикнула Ліра. — Швидше!

Але Аріадна нічого не чула. Паніка стискала горло. Вона знову помилялася. Після всього, що сталося — вона все ще не могла зрозуміти, як це працює.

— Я не можу… — прошепотіла вона, дивлячись на нитки, що вислизали крізь пальці. — Я не зможу…

Поруч опустилася Елоїза. В її очах ще був страх, але тепер він не керував нею. Вона подивилася на розсипані нитки й сказала просто і буденно:

— Ти взяла не ту нитку. Вона не пасувала.

Аріадна завмерла.

— Що?..

— Подивись уважніше, — швидко промовила Елоїза. — Вони ж різні. Деякі… ніби обриваються. А деякі ідеально продовжують одна одну.

На мить запала тиша. А тоді Аріадну ніби вдарило струмом. Вона підняла погляд і нарешті побачила: нитки не були хаотичними. Кожна мала власний ритм, власну форму. Не сила, не контроль, не наказ — потрібно було просто знайти те, що підходить.

— Ціле… воно вже було одним цілим, треба лиш зібрати, — видихнула Аріадна.

Вона більше не боролася. Аріадна обережно перебирала срібні лінії, доки не знаходила ті, що природно лягали одна до одної. Тепер Срібло слухалося. Воно саме вкладалося в долоні, сплітаючись у довгий сяючий шнур. Арі мотала його в клубок, і той пульсував теплим, живим світлом.

Каспіан уже ледве стояв на ногах.

— Арі… я довго не втримаю!

Вона підвелася, стискаючи срібний клубок, і вперше за весь цей час усміхнулася.

— А тепер відкривай.

Каспіан рвучко розвів руки. Ланцюги заревіли, портал розірвався ширше. Аріадна кинула клубок у темряву. Срібна нитка стрімко полетіла вперед, розмотуючись у нескінченний сяючий шлях, залишаючись прив'язаною до Межі.

Аріадна без вагань ступила слідом.

У ту ж секунду щось у темряві прокинулося. З розлому ринули тіні — голодна, несамовита хвиля, що виривалася назовні після довгого ув'язнення.

— Тримайте їх! — закричав Каспіан.

Ліра виступила вперед, її закляття розсікло першу тінь навпіл. Поруч стала Елоїза. Колись вона б відступила, сховалася, але не тепер. Тінь кинулася просто на неї, і Елоїза не здригнулася.

— Ви його в мене не заберете! — вигукнула вона, вистріливши закляттям просто в центр темряви.

Світло вибухнуло сріблом, відкидаючи ворогів. У цей момент Ліра зрозуміла: Елоїза більше не тікає від страху. Вона б'ється крізь нього. Заради Тесея.