Розділ 21. Павуки біля дерева

Після того вечора у вітальні друзі намагалися діяти обережно, але події навколо Межі розвивалися зі швидкістю, яку важко було стримати. Щоночі ліс на схилах Гори ставав дедалі менш схожим на себе.

Ліра, яка майже не виходила з бібліотеки, шукаючи спосіб протистояти руйнації, відчула дивне тремтіння в самому повітрі. Вона знала: щось змінилося. Разом з Елоїзою вони прокралися до Межі, сховавшись у густому підліску.

Видовище, що постало перед ними, змусило серце Ліри завмерти.

Величезні, похмурі павуки обсіли саму Межу. Вони не просто плели сіть — вони вп'ялися в тремтливе срібне сяйво бар'єру, ніби витягували нитки безпосередньо з нього. Дівчата з жахом спостерігали, як кожна лапка павука витягує з Межі яскраву, вібруючу срібну нитку. Павуки переплітали її у своєму павутинні, що густими, неприродними мазками розходилося від Межі в різні боки. З кожною витягнутою ниткою Межа здригалася, видаючи болісну вібрацію, і разом зі сріблом на світ виривалася маленька, плинна тінь, яка миттєво кидалася в ліс, шукаючи нову здобич для роботи. Ставало очевидно: павуки не просто плели сіть, вони висмоктували життя з самого бар'єру.

— Я вже бачила таку тінь, — прошепотіла Елоїза, відсахнувшись, її очі наповнилися слізьми. — Ліро… я зробила щось жахливе.

Ліра різко повернулася до неї, не одразу зрозумівши сенс її слів.

— Елоїзо, про що ти?

Елоїза затрусила головою, ніби сама боялася вимовляти це вголос.

— Я знаю, що з Тесеєм, Ліро… Я знала вже давно. Тієї ночі біля Межі він упіймав одну з цих Тіней у скляну пастку. Він сказав, що хоче дослідити її… що зможе зрозуміти, як вона працює. А я… я нікому не сказала.

Її голос зірвався.

— Я думала, він контролює ситуацію. Це ж Тесей… він завжди знав, що робить.

Ліра мовчала кілька секунд, дивлячись на неї так, ніби не могла повірити в почуте.

— Елоїзо… ти розумієш, що він впустив це в Ліцей?

— Я знаю! — майже схлипнула вона. — Але це не він, розумієш? Він не хотів зла! Він просто… хотів усе виправити…

— Тоді нам треба діяти вже, — різко сказала Ліра, і її голос пролунав холодно та рішуче. — Негайно. Поки він не зробив щось, чого вже не можна буде виправити. Треба негайно сказати іншим, вони повинні знати, поки не стало надто пізно.

— Але вони не зрозуміють! — паніка в голосі Елоїзи наростала, вона хапалася за рукав подруги. — Вони вважають його монстром, вони не повірять, що це він, він не міг… він не хотів зла!

— Вони все зрозуміють, але часу на виправдання немає! — Ліра відсторонилася і помчала назад до Ліцею, Елоїза ледве встигала за нею.

Вони увірвалися в кімнату Тесея без стуку. Всередині було порожньо, але стіл був завалений записами, які не входили до жодної шкільної програми — креслення Межі, математичні розрахунки перетину вимірів та похмурі ескізи павучих мереж. У центрі столу стояла банка, скляні стінки якої ще зберігали відблиски чорного туману, але була вона абсолютно пустою. Банка була відкрита.

Дівчата переглянулися. В їхніх очах відбивався не просто переляк — справжній жах.

— Він пішов до неї, — прошепотіла Ліра, вказуючи на вікно, за яким чорніли верхівки дерев лісу на схилах Гори.

Вони злякано помчали коридорами, розриваючи тишу нічного Ліцею. У них була лише одна мета — знайти Аріадну. Тільки вона, з її особливим зв'язком зі сріблом, могла допомогти.