Розділ 12. Очі Хруста

Після різдвяних канікул Ліцей уже не намагався вдавати нормальність. Будівля жила в стані постійного напруження. Навіть повітря в коридорах стало іншим — важким, настороженим, ніби самі старі камені чекали на новий удар. Учні ходили короткими маршрутами, трималися групами й здригалися від кожного різкого звуку.

Але професор Бенджамін Хруст почав помічати дещо значно небезпечніше за загальний страх.

Срібло.

Це сталося на парі зі знання магічних істот. Каспіан стояв біля своєї клітки, похмуро заспокоюючи неспокійну істоту всередині, коли рукав його мантії трохи задерся вгору. Усього на секунду.

Хруст побачив це миттєво.

Тонкі срібні візерунки на зап'ясті Каспіана ледь помітно здригнулися — так, ніби щось невидиме пройшлося по них хвилею. Це не було схоже на звичайну магічну реакцію чи дію артефакту. Це був відгук.

Очі Хруста звузилися. Він нічого не сказав, лише продовжив свій повільний обхід між столами, але тепер спостерігав уже не за істотами в клітках. Він спостерігав за дітьми. Хруст бачив мітки Аріадни, але тепер вони з'явилися у Каспіана. Тесей, який до цього щось швидко записував на полях підручника, раптом завмер, ніби теж щось відчув. Навіть Ліра підняла голову від свого конспекту.

Хруст помітив усе. І йому це дуже не сподобалося.

— Пане Нотт, — холодно промовив він наприкінці пари. — Ви, пані Фокс, пані Бомон, пані Морріс і пане Рейвенвуд — залишитесь.

П'ятеро друзів одночасно напружилися. Коли двері аудиторії зачинилися за останнім учнем, у кабінеті запала мертва тиша. Хруст повільно обійшов свій стіл і сперся долонями на темне дерево.

— Останнім часом, — його голос був рівним і небезпечно спокійним, — ви п'ятеро занадто часто опиняєтесь поруч із місцями, де починають відбуватися… аномалії.

Ніхто не відповів. Каспіан схрестив руки на грудях. Ліра незворушно випросталась. Елоїза зблідла. Арі мовчки дивилася в підлогу. А Тесей — прямо в очі Хрусту, наче кидав йому виклик.

— Пане Рейвенвуд, — тихо промовив Хруст. — Якщо ви ще хоч раз вирішите проводити свої нічні дослідження за межами Ліцею без дозволу викладачів, я особисто подбаю, щоб вас позбавили права виходити з вітальні до кінця семестру.

— Тоді, можливо, вам варто самому пояснити, що відбувається, — різко відповів Тесей.

Елоїза тихо втягнула повітря. Арі заплющила очі, відчуваючи, як усередині все стискається від напруги. Але Тесей уже не міг зупинитися.

— Якщо Межі такі небезпечні, то чому ви дозволяєте дітям бути поруч із ними? — Тесей зробив паузу, і його голос став ще гострішим. — У Ліцеї стільки трагедій цього року. Чому його досі не закрили?

Тиша в кабінеті стала майже фізичною. Хруст повільно випростався. Його темні очі кілька секунд вивчали Тесея так уважно, ніби професор бачив перед собою не просто учня, а давній привид.

— Тому що світ ніколи не питає, чи достатньо ти дорослий для своїх проблем, — нарешті відповів він.

Хруст перевів погляд на Каспіана.

— Ваші мітки реагують на нестабільність магічної тканини, пане Нотт. Якщо я помічаю це зараз, незабаром це помітить хтось ще.

Каспіан насупився:

— Ви знаєте, що це таке?

— На жаль, — тихо відповів Хруст, — значно більше, ніж хотів би.

Його погляд ковзнув по всіх п'ятьох. І вперше Аріадна раптом зрозуміла страшну річ: Хруст боявся. Але чого саме — самої Межі? Того, що ховається за нею? Чи того, що хтось урешті про неї дізнається? Запитань більшало з кожною хвилиною, а відповідей усе ще не було жодної.