Розділ 10. Істоти біля Межі

Тесей знову був у лісі. Вечірнє повітря було просякнуте важким холодом, що йшов від покрученого коріння старого дуба, а під ногами чавкала волога, напівзамерзла земля.

Поруч, на моху, зашелестіло листя. Молодий олень здригнувся й різко підхопився на ноги. Тварина виглядала приголомшеною та повністю дезорієнтованою: олень почав хаотично кидатися з боку в бік, важко дихаючи й безладно врізаючись у стовбури дерев. Він метався так, наче не впізнавав ліс, у якому народився й виріс. Звіра вихопило з його звичного ареалу й кинуло сюди, у найглибшу частину лісу на схилах Гори, і тепер він панічно намагався знайти вихід, але знову й знову наражався на невидимку стіну власної втрати орієнтирів.

Тесей спостерігав за цим без жодного остраху чи співчуття. Його пальці, замащені чорнилом і заскорузлі від холоду, впевнено виводили позначку у блокноті. Кожен аркуш блокнота був щільно заповнений складними математичними формулами, геометричними начерками та графіками часових коливань. Подол його мантії давно вкрився багнюкою, а від тривалого перебування на морозі хлопець весь час дрібно тремтів, проте навіть не помічав цього.

— Ти знову тут, — голос Елоїзи пролунав з-за спини. Вона підійшла тихо, але Тесей навіть не здригнувся, продовжуючи креслити.

— Це вже четвертий випадок за тиждень, Ел, — сказав він, не піднімаючи очей від записів. Його голос лунав сухо й байдуже. — Птахи, лисиці, тепер олень. Вони всі опиняються тут, біля Межі, і жоден із них не може вийти. Вони втрачають відчуття напрямку, плутають сторони світу й не розуміють, де знаходяться.

Але Тесей бачив лише фрагменти великої картини. Він не знавав, що насправді відбувається в ці моменти, не розумів глибинної природи цих приходів і не міг збагнути, яка невидима сила витягує звірів із їхніх домівках. Він був щиро переконаний, що це наслідок загального розпаду просторової системи, а не чийогось свідомого, активного втручання.

Елоїза дивилася на переляканого оленя, який метався між соснами, і всередині неї все стискалося від тривоги. Вона зробила крок уперед і обережно торкнулася замерзлого рукава Тесея, намагаючись змусити його відірватися від паперу:

— Тесею, зупинися на хвилину. Подивися на нього... Це не просто помилка в розрахунках. Тут щось не так.

Проте Тесей лише відмахнувся від її руки, бачачи перед собою не живу істоту в пастці, а черговий доказ своєї теорії. Він підвівся, обвівши пальцем у повітрі уявну лінію між дубом і посивілим від інею каменем неподалік.

— Всі навколо бояться Межі, бояться Стоубена, шукають винних серед студентів, — продовжив він, і в його темних, виснажених очах на мить спалахнув нездоровий, гарячковий вогник. — Але світ занадто математичний для цих дитячих казок, Ел. Це не монстр із легенд. Це формула, яка дала збій. Механізм, який заклинило. Може, проблема взагалі не в самій Межі?

Його обличчя виглядало осунутим, з темними колами від безсонних ночей у бібліотеці, але в кожному русі відчувалася запекла, небезпечна впевненість.Він дивився на ліс не як на живий простір, а як на складне рівняння, яке він нарешті підібрався як розв'язати.

— Якщо я знайду геометричну матрицю того, чому простір навколо Межі втрачає стабільність, — прошепотів він, і в сутінках лісу його слова прозвучали як вирок, — то я зможу переписати цю формулу. I виправити все сам.

Елоїза повільно відступила на крок, відчуваючи, як крижаний протяг від дерева пробирається під одяг, до самих кісток. Їй стало насправді моторошно. Тесей більше не намагався врятувати ліс, захистити друзів чи себе. Засліплений ілюзією контролю, він намагався підкорити й приборкати хаос.