Розділ 7. Теорія Тесея

Сніданок того ранку минав так само, як і десятки інших до нього. Каспіан, як завжди, не втримався від чергового кпину — цього разу щось про те, скільки саме чорнила Тесей встигає витратити за тиждень і чи не пора йому завести другу руку виключно для писанини.

Зазвичай Тесей просто закочував очі й мовчки повертався до своїх нотаток, даючи Каспіанові вдосталь натішитися власним дотепом. Але цього разу звична тиша не протрималась і секунди.

— Може, якби дехто витрачав менше часу на дурні жарти й хоч трохи більше на спостереження за тим, що коїться навколо, у мене було б менше причин це чорнило витрачати, — відрізав Тесей, навіть не піднявши голови від тарілки.

Голос прозвучав різкіше, ніж будь-хто з них звик чути від нього. За столом умить запала незручна тиша. Каспіан застиг із вилкою на півдорозі до рота, а Елоїза швидко перевела погляд з одного на іншого, наче намагаючись оцінити, наскільки все погано. Навіть Ліра відірвалася від своєї книги.

— Гаразд, — повільно протягнув Каспіан, піднімаючи руки в примирливому жесті, хоча в його очах промайнуло щось схоже на образу. — Хтось сьогодні встав не з того боку ліжка.

Тесей нічого не відповів. Він різко відсунув тарілку, майже не торкнувшись їжі, і підвівся з-за столу, забираючи з собою стос книг.

— Побачимось на парах, — кинув він через плече, уже прямуючи до виходу з Великої зали.

Елоїза провела його поглядом, і в її очах з'явилася та сама тривога, яка останнім часом оселялася там дедалі частіше. Каспіан же тільки насуплено дивився йому вслід, явно не знаючи, ображатися чи хвилюватися сильніше.

Того ж вечора Елоїза знайшла його в бібліотеці.

У бібліотеці панувала тиша, порушувана лише шурхотом сторінок. Тесей сидів, схилившись над розкритими трактатами. Його пальці були в чорнилі, а на полях підручника з перевтілення з'являлися нотатки, які з кожним днем ставали все більш дивними: схеми розломів, замальовки пульсуючої кори дуба, розрахунки магічних коливань.

— Тесею, ти знову пропускаєш вечерю, — голос Елоїзи пролунав поруч, наче здалеку. Вона поставила перед ним пакунок із пирогами. — Ти зблід, як паперовий аркуш.

Тесей кліпнув, наче виринаючи з глибокого сну. Він повільно перевів погляд на Елоїзу. У його очах була втома, хоча кутик рота сіпнувся з якоюсь нервовою напругою. Він провів долонею по обличчю, змазавши трохи чорнила на щоці.

— Дякую, Ел, — сказав він, але погляд одразу повернувся до розкритих книг. — Справа не в павуках, вони лише лакмусовий папірець напруги Межі.

— Це просто розрахунки, Тесею. Вони можуть почекати до ранку.

Він глянув на свої записи. Його рука мимоволі стиснула перо так сильно, що побіліли кісточки.

— Я не можу чекати, — сказав він вже тихіше, знову схиляючись над папером. Його голос звучав напружено, майже благально. — Якщо я не зрозумію закономірність зараз, то завтра може не настати. Порядок — це єдине, що стоїть між нами і цілковитою темрявою, Ел.

Він знову вмочив перо в чорнило, і його рухи стали надто різкими, майже судомними. Елоїза бачила, як він почав виводити цифри, що вже не мали нічого спільного зі шкільною програмою. Він не відштовхнув її — він просто перестав помічати, що вона стоїть поруч. Він знову опинився у своєму лабіринті, де кожна лінія чорнила була важливішою за реальність.

Елоїза відійшла, але в її серці оселився страх: Тесей не просто шукав відповіді. Він уже почав будувати в голові стіну, за якою зникав усе далі, і вона поки не знала, як пробити цю перешкоду.